Система освіти козацької держави

Вступ 3 1. ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ОСВІТИ В КОЗАЦЬКІЙ ДЕРЖАВІ 4 1.1. Розвиток української культури і освіти в ХVI – XVII ст. 4 1.2. Діяльність Петра Могили 6 2. ОСВІТА В КОЗАЦЬКІЙ ДЕРЖАВІ 9 2.1. Розвиток освіти за часів незалежності 9 2.2. Ступені освіти в козацькій державі 10 2.3. Військова освіта 13 Висновки 16 Список літератури 17 Вступ Козацька держава проіснувала досить тривалий час. Заснована в 1648 році, вона більш ніж через 100 років під шаленим тиском Московщини закінчила своє існування. Російська імператриця Катерина ІІ у 1763 році підписала указ про скасування гетьманства і тим самим позбавила українців залишків тієї подоби самостійності, в яку перетворилася славетна держава Богдана Хмельницького за часів "дружньої" московської підтримки. Безперечно, Гетьманщина як державне утворення українців не відповідала в повному обсязі тим критеріям, які сьогодні висуваються до держав сучасного зразку. Основними питаннями, які тоді вирішувалися на вищому рівні, були військові та політичні питання. Економічні, транспортні, культурні проблеми були на периферії пріоритетності для козацьких правлячих кіл. Особливе місце в цьому займає освіта та її система. Сказати, що на той час не існувало ніякої системи, було б не зовсім правильно. Історичні факти свідчать про те, що за часів гетьманства керівниками держави питанням освіти приділялася необхідна частка уваги, а українці мали непоганий рівень освіти, який був набагато вищим, ніж у сусідів України – Московщини і Валахії. Система освіти Гетьманщини, котра показала свою ефективність та дієвість, потребує ретельного розгляду і вивчення. Висновки Таким чином, за часів гетьманської держави в Україні широко розповсюдилася шкільна справа та ідеї освіти. Унікальним досягненням був високий відсоток письменних людей (до 90%). Позитивною рисою була доступність, нестановий, демократичний характер освіти. Діти всіх соціальних груп могли вчитися, оскільки навчання було безкоштовним. Система освіти козацької держави включала в себе як початковий рівень отримання знань, так і можливість отримання вищого ступеню освіченості. Наряду з світським навчанням і вихованням, існували й такі їх види як релігійне і військове. В містах, які були в значному ступеню заселені вихідцями з інших країн (поляки, євреї, армяни) існували власні школи, які принципи навчання в яких підпорядковувалися національним принципам. Міщани мали також структури професійного (ремісницького) навчання. Однак, в цілому, освіта була досить відірвана від життя. Зокрема питома вага природних і точних наук була дуже мала. Наприклад, у Києво-Могилянській академії факультет медицини був відкритий лише у XIX ст. Жива мова народу практично не впроваджувалася в учбовий процес, який проходив, головним чином, латиною. В школах, колегіумах і академіях більшою мірою панували науки, що були пов'язані з релігійними знаннями та практичними питаннями церковного життя. Традиція широкої початкової освіти була перервана разом з закріпаченням українських селян до кінця XVIII ст. при Катерині II. ...

Проблеми матеріальної єдності світу в філософії

Вступ 3 1. СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ "СУБСТАНЦІЯ" ТА "МАТЕРІЯ" В ІСТОРІЇ ФІЛОСОФІЇ 4 1.1. Субстанція як першооснова світу 4 1.2. Трансформація співвідношення понять ”субстанція” і ”матерія” в історії філософії 7 2. ФІЛОСОФСЬКА КАТЕГОРІЯ "МАТЕРІЯ". 13 СПІВВІДНОШЕННЯ ФІЛОСОФСЬКОГО ТА ПРИРОДНИЧО-НАУКОВОГО РОЗУМІННЯ МАТЕРІЇ 13 2.1. Історична трансформація поняття "матерія" 13 2.2. Співвідношення філософського та природничо-наукового розуміння матерії 19 Висновки 21 Література 22 Вступ З часів античності філософи розділилися на два табори: матеріалістичний і ідеалістичний. Матеріалізм і ідеалізм пропонують різні погляди на першосутність буття. Кожна із сторін абсолютизує або речовинний "субстрат", або духовний чинник буття. В історії філософії бували періоди, коли нібито здавалося, що одна із ідеологій переважала і остаточно поборювала іншу. Особливо це вірно по відношенню до матеріалізму. В часи, коли наука робила значні кроки вперед та дивувала суспільство геніальними винаходами та відкриттям, люди вважали, що матеріалістичні принципи є єдино вірними, так як вони підтверджувалися емпіричним шляхом і надавали реальні, наочні результати. Але, навпаки, в періоди наукових криз або значних соціальних потрясінь, коли людство втрачало сенс буття і не знаходило наукових аргументів поясненню катаклізмів і потрясінь, – на перше місце виступали ідеалістичні обґрунтування світу. Останнім часом, можна сказати, що позиції матеріалізму знов дещо похитнулися. Люди більше прагнуть до осмислення сенсу буття з точки зору ідеалізму. Матеріалізм, скоріш за усе, вже не дуже приваблює людство. Для порівняння матеріалістичних ідей з початку їх виникнення і до наших днів в цій роботі наданий історичний екскурс розвитку матеріалізму. Основна увага при цьому приділена аспекту матеріальної єдності світу, розрізненню понять "субстанція" і "матерія". Висновки Філософський зміст категорії “субстанція” виражають два основні аспекти: абсолютна самодостатність, незалежність від чого-небудь і першопричина, першооснова усього існуючого. Поняття “субстанція” співвідноситься із категорією буття, але ототожнювати їх не слід. Субстанція у наведеному сенсі виступає конкретизацією більш абстрактного поняття буття. Матеріалісти ототожнюють субстанцію з матерією. Вони розглядають в якості основи всіх форм буття матеріалістичне начало. Їх філософський світогляд базується на матеріальному поясненні всіх речей світу, а також елементів духовного життя людини. Позиція ідеалістів відносно якогось одного елемента, який би міг бути в основі єдності усіх речей, є дуже різнобарвною. Різноманітні думки ідеалістичного спрямування стосовно такого першоначала в багатьох випадках засновані на переконанні в ідеальні поняття, що в цілому зближує ідеалістичний філософський світогляд з релігійним, де все базується на вірі. Ідеалісти розрізняють поняття "субстанції" і "матерії". Субстанція, на їх думку, є вищим поняттям, ніж матерія. Вона є можливою сутністю (в деяких вченнях – альтернативною) всіх речей. Тому проблему матеріальної єдності світу в філософії найбільш успішно розв'язують матеріалісти. Їх вчення постійно знаходить підтвердження в сфері наукових розробок і досліджень природи. Останні дані відносно мікроструктури будови тіл, призводять до думок, що такий єдиний першоелемент може існувати. Матеріалізм у своєму розвитку пройшов тривалий шлях від "наївної" натурфілософії перших мислителів античності до наукового обґрунтування матеріальності світу в наші дні. ...

Особливості творчості Генріха Гейне

Вступ 3 РОЗДІЛ 1. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ПОЕТА ЯК ФАКТОР ФОРМУВАННЯ ЙОГО СВІТОГЛЯДНИХ ТА ХУДОЖНІХ ОБРАЗІВ. 6 РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПОЕТИКИ, КОМПОЗИЦІЇ, ЖАНРУ ТВОРІВ ГЕЙНЕ 19 2.1. Початок творчого шляху. "Книга пісень". 19 2.2. Публіцистика і поезія 30 – 40-х років. 30 2.3. Поема „Атта Троль”. 44 2.4. Творчість передберезневого періоду. 47 Поема "Німеччина. Зимова казка". 47 2.5. Останній період творчості. "Романсеро". 52 Висновки 59 Література 62 Вступ Актуальність теми дослідження. Твори Генріха Гейне цілком обумовлені тією соціально-політичною і культурною ситуацією, яка склалася у Західній Європі в першій половині ХІХ ст. Більшість його робіт пов’язані з своєрідним, поетичним відображенням думок і почуттів сучасників поета. Однак, мало хто з сучасних дослідників просліджує аналогію суспільної атмосфери того часу з нашими моральними установами і новими духовними цінностями та нормами, що народжуються на наших очах. Початок ХІХ століття – це період бурхливого розвитку капіталізму, подібно до того, як ринкові відносини капіталу постають та зміцнюються сьогодні на Україні. Гейне, сучасник ХІХ ст., з гіркотою відмічав, що дух наживи, дух грошей проник в усі сфери суспільного життя, в мораль, у взаємовідносини між людьми. На його погляд, взаємини, що будуються на принципах торгашества, псують людину, знищують в ній шляхетні основи, прагнення до романтизму, мріяння, руйнують ідеали чесної і порядної людини. Сучасна Україна повторює цей шлях європейських країн у своєрідному, „постмодерновому”, „постіндустріальному” варіанті. З висоти моральних ідеалів комунізму радянських часів, наше суспільство „скотилося” до „дикого капіталізму” і, можна сказати, розпочало „з нуля” своє нове становлення, на яке Захід перед тим затратив майже двісті років. Дух наживи, капіталу заполонив собою всі суспільні відношення, не пощадив навіть родинні почуття та сімейні цінності. Все, що можна продати, сьогодні продається: краса, розум, любов, талант, вірність. В погоні за збагаченням люди іноді забувають прості норми моралі і навіть християнські заповіді. Обман людей став звичним явищем не тільки в бізнесі, а й в політиці, медицині, державному управлінні, засобах масової інформації, соціальній сфері. Гейне був свідком розвитку подібних процесів в Німеччині і Франції ХІХ століття. Він спостерігав за змінами, що відбувалися під впливом грошей, і йому здавалося, що людство йде до загибелі. Він не вірив, що капіталізм здатен змінити людину на краще. Його твори, а багато з них є публіцистичними, складають своєрідну інтерпретацію суспільно-політичних подій того часу, відображають кризові явища духовної сфери. Дослідження його праць здатне надати можливість уявити почуття людини, що опинилася в подібній ситуації, як і у нас, показати її моральні і духовні шукання, особистісні переживання. Творчість Гейне підказує, що історія схиляється до повторення, хоч і на вищому рівні, а осмислення минулих історико-культурних процесів та їх порівняння з сучасними аналогами може надати значний матеріал для роздумів щодо подальшого вдосконалення та покращення суспільства та його цінностей. Сьогодні Гейне, на жаль, відноситься до розряду „позабутих” поетів. Грандіозна популярність, якою він користувався за свого життя, поступово зникла та перейшла до забуття. Вважається, що він не привніс значних новаторських елементів в розвиток поезії та публіцистики, а його відданість певним стилям в мистецтві відповідало, більшою мірою, нахилам та моді того часу. Однак, майстерність, з якою він складав свої твори, здобула йому всезагальне визнання в широких літературних колах Німеччини і Франції та інших європейських країн. Проблеми моралі, високої громадянської позиції, чистої любові, що піднімав Гейне, актуальні і в наші часи та вимагають глибоко вивчення творчого здобутку поета. Протягом тривалого часу його творчість не досліджувалася і не вивчалася в нашій країні. Певну увагу на нього звертали в період колишнього СРСР через те, що деякі його роботи були проникнути революційним духом: критикою капіталізму та закликом до зміни суспільних порядків. Головними дослідниками творчості Гейне були радянські літературознавці -„германісти”: О.Ф. Кніпович, О.І. Дейч, А.С. Дмітрієва, С.П. Гіждеу, Г.В. Стаднікова, Ф.П. Шіллер, Я.І. Гордон. Проте й радянські критики його недолюблювали за те, що все ж такі більшість його робіт грала на користь колишніх вищих аристократичних кіл Німеччини, яким він як раз і приписував шляхетність, порядність, відданість старим „гуманістичним” ідеалам. За часів незалежності України Гейне не присвячено жодної дисертації на здобуття наукового ступеню. Малочисельні публікації в мистецтвознавчої літературі більш висвітлюють загальний біографічний та творчий шлях поета, ніж конкретний літературознавчий аналіз його творів, що відноситься до поетики, композиції, стильових та жанрових особливостей. Тому метою даної роботи є вивчення особливості творчості Г. Гейне, поглиблення знань щодо тих художніх прийомів поета, застосування яких принесло йому заслужену славу видатного митця в період найбільшого визнання. Об’єктом дослідження виступає лірика Генріха Гейне на всіх етапах його творчості. Предметом дослідження – особливості поетики, композиції, жанру віршів, поем. На досягнення мети дослідження спрямовані наступні завдання: – прослідкувати вплив особливостей життєвого та творчого шляху поета на формування жанрових та стильових характеристик його віршів; – проаналізувати етапи розвитку лірики Гейне: її стадій та етапних досягнень, шляхи становлення та прийоми художньої майстерності поета; – визначити особливості традиційних та новаторських рис лірики Г.Гейне, дослідити тематику, проблематику та поетику його віршів на різних етапах творчості. Методологічна основа дослідження. У роботі використовувався генетичний, конкретно-історичний методи, а також герменевтика як методика цілісного осмислення тексту. Широко застосувався метод аналізу літературознавчої, історичної, філософської, публіцистичної літератури. Вирішення зазначених у роботі завдань став можливим лише при застосуванні сучасних досягнень літературознавства та елементів методології інших гуманітарних наук. Висновки Можна сказати; що Генріх Гейне є не тільки найзначнішою, а чи й не найхарактернішою постаттю пізнього німецького романтизму. Еволюція його творчості виразно відбиває істотні закономірності й тенденції розвитку німецької літератури 20 – 40-х років, коли в ній відбувалися бурхливі й складні процеси. В літературу він прийшов на межі 20-х, коли ще були живими й дієвими традиції раннього романтизму, і його поетична творчість, в основному, розвивалася в річищі, прокладеному фольклорно-народною течією. Різкий поворот наступає в 30-ті роки, коли зростає громадсько-політична активність поета, він все більше проймається радикальними настроями і на початку 40-х проголошує себе "барабанщиком революції". В його творчості цього періоду публіцистика тіснить поезію, і річ тут не лише в тому, що він пише переважно публіцистичну прозу, – його поезія теж значною мірою стає публіцистичною. В останній період життя й творчості – період "матрацної могили" – Гейне повертається до ліричної поезії, яка набуває нового змісту та звучання. Водночас слід сказати, що творчість Гейне, особливо 30 – 40-х років, не вкладається в рамки романтизму, навіть найширше трактованого. Це був період в історії німецької літератури, коли романтизм у формах, усталених в попередні періоди, Переживав кризу, коли письменники активно шукали нові шляхи й форми творчості. Це далеко не завжди означало розрив з романтизмом, його світоглядними засадами й естетикою, – пошуки продовжувалися, і в їх параметрах, зокрема в німецькій літературі, теж наступає час взаємодії романтизму з утопічним соціалізмом. Паралельно спостерігається розвиток реалістичних тенденцій, зокрема у письменників групи "Молода Німеччина", Г. Бюхнера тощо. На цей же період припадає розквіт бідермаєру в німецькій літературі й мистецтві, і всі ці різнорідні елементи й інтенції нерідко примхливо перепліталися у творчості багатьох тогочасних німецьких митців, в тому числі й Гейне. У його творчості продовжують жити філософські, політичні і естетичні ідеї революційної епохи, епохи Просвітництва, епохи німецької класики, прагнення подолати застарілі відносини, мрія про царство розуму і людське щастя, думка про здібність людини до вдосконалення. Але у міру того, як ідеальне царство гармонії перетворювалося на дисгармонійну реальність буржуазного миру, ці ідеї вже не сприяли ні розумінню, ні освоєнню дійсності, і у Гейне ще на ранньому етапі можна спостерігати відхід від просвітницьких ідеалів і зростання ролі суб'єктивного відчуття, індивідуального самоствердження у ворожому відсталому світі, що було характерне і для німецького романтизму. Пристрасні пошуки такого світопорядку, при якому соціальна справедливість поєднувалася б з необмеженими можливостями розвитку особистості. Світова слава Гейне визначається, перш за все, лірикою, і навіть не всією лірикою, а лише любовними віршами, написаними головним чином до 1830 року. Вони зібрані в першій великій збірці його віршів, в "Книзі пісень", в циклі "Нова весна", включеному потім в збірку "Нова поезія". Цикли "Книги пісень" відображають поетичний розвиток Гейне. Але, читаючи ці вірші, підмічаєш, що впродовж більше десяти років любовна тема займала в них, безперечно, перше місце. Судячи з цих віршів, між вісімнадцятим і двадцять восьмим роком життя всі бажання поета, все його щастя – все значення життя полягало в тому, чи відповість взаємністю обожнювана ним жінка. Він мріє у віршах про гармонію ідеальної любові – і показує кожного разу, наскільки руйнівним та примарним може бути це почуття. Із самого початку в ліриці Гейне є відчуття нерозв'язних суперечностей, які і визначають відношення поета до навколишнього світу, а тим самим і його особа. Саме сильному і яскравому виразу цього відчуття лірика Гейне зобов'язана в значній мірі своєю популярністю. Твори Гейне різні за своєю тематикою, стильовою спрямованістю, композицією. Особливо це відчутно за його періодами творчості. Якщо початок творчого шляху поета позначений романтичними мотивами, звернення до духовних джерел німецького народу, то в більш пізніх періодах знаходить своє відображення публіцистичний напрям, політична лірика. Пізній Гейне – це роздуми про долю народу, держави, звернення до власного світовідчування, власного життєвого досвіду. Своєрідністю збірок Гейне є наявність в них різних за стилем, композицією творів. Він може включати в основний зміст поеми уривки з народної пісні, балади, романсу. Великі поетичні форми перемежаються в нього з малими. Багато критиків звертали увагу на те, що він не завжди додержувався рими або застосовував її невірно. Однак, не зважаючи на це, саме ідея будь-якого твору Гейне, його пафос, емоційний фон, нівелює ці „недоліки”, змушує сприймати вірші як ідеальні форми. Сьогодні, безперечно, можна сказати, що саме своїми високими почуттями, глибоким розумінням найтендітніших духовних рухів особистості, талановитим їх відображенням за допомогою віршованих форм, Гейне вславився у світовій літературі, зайняв в неї гідне місце. ...

Кримінальне право

Ситуація 1 Увечері до Леоненка, що сидів поблизу свого будинку, підійшов неодноразово судимий Пугач у нетверезому стані і почав вимагати гроші, які Леоненко нібито йому заборгував. Коли Леоненко заявив, що ніякого боргу за ним немає, Пугач схопив його за комірець со¬рочки, з погрозами вбити повалив на землю й сам упав поруч з ним. Підвівшись, Пугач вихопив з кишені фінський ніж і з криком "Заріжу!" накинувся на Леоненка. Той вихопив ніж із рук Пугача і, захищаючись (Пугач намагався задушити Леоненка руками), наніс йому поранення ножем і відбіг убік. Пугач несподівано підвівся та, схопивши цеглину, замахнувся на Леоненка. Тоді той ударив його ногою. Удар призвів до смерті Пу¬гача. 1. Чи є в діях Леоненка склад злочину? Чи можна сказати, що Леоненко діяв у стані необхідної оборони? 2. Назвіть умови, за яких дії особи вважаються такими, що ство¬рюють наявність необхідної оборони. Чим необхідна оборона відрі¬зняється від заходів щодо затримання злочинця? Ситуація 2 Якимчук, Лупало і Сажнєв вирішили обікрасти квартиру Ячменевої. Пізно вночі, коли (за їхніми відомостями) Ячменева мала бути на чергуванні, вони втрьох підійшли до її дому. Сажнєв залишився на вулиці для спостереження, а Якимчук і Лу¬пало через вікно проникли у будинок. Проте Ячменева через хворо¬бу була вдома. Побачивши злодіїв, вона стала кликати на допомогу. Тоді Якимчук ударив її ножем, через що вона померла. Схопивши найцінніші речі, Якимчук і Лупало вибігли на вулицю, де були за¬тримані міліцейським патрулем. Сажнева поблизу будинку вже не було, бо він утік, коли почув зойки потерпілої. Вирішіть питання про відповідальність Якимчука, Лупала й Сажнева. Ситуація 3 Чирва був засуджений за крадіжку з проникненням у житло (ч. 3 ст. 185 КК України) до п'яти років позбавлення волі. Через чотири роки він був звільнений умовно-достроково. Уже через місяць після звільнення Чирва вчинив кваліфіковане хуліганство (ч. 4 ст. 296 КК України), а ще через місяць заподіяв своїй знайомій Покотило умис¬не тілесне ушкодження середньої тяжкості (ст. 122 КК України), піс¬ля чого був затриманий. 1. Визначте послідовність, порядок призначення та межі пока¬рання Чирви. 2. У чому полягають загальні засади призначення покарання? 3. Чи мас значення для визначення судом остаточної міри пока¬рання той факт, що хуліганство й нанесення умисного тілесного ушкодження Ситуація 4 Пузач систематично пиячив, бив свою дружину Пузач Марію, ображав сусідок по квартирі Покотило і Мерзотенко, погрожував убивством. Сусідки звернулися до міліції із заявою, і проти Пузача було по¬рушено кримінальну справу за ст. 129 та ч. 1 ст. 296 КК України. Через день після цього Пузач знову напився і побив свою дружи¬ну. Потім він постукав до кімнати Покотило і, коли та відчинила двері, ударив її ножем. На крики про допомогу прибігла Мерзотен¬ко. Пузач також ударив її ножем поблизу серця. Від отриманої трав¬ми Покотило померла, а Мерзотенко вижила. 1. Кваліфікуйте дії Пузача. 2. Що є підставою кримінальної відповідальності? Назвіть сто¬рони й ознаки складу злочину. Ситуація 5 Подружжя Погрібняків, збираючись на дачу, попросило сусідку Ненажеру на час їхньої відсутності перебувати у квартирі. З метою вчинення крадіжки увечері Іванченко та Загаров стали вибивати двері у квартирі Погрібняків. Почувши це, Ненажера схо¬валася в туалеті й зачинила за собою двері на засувку. Вважаючи, що у квартирі нікого немає, злочинці забрали цінні речі й пішли. Тільки після цього Ненажера подзвонила у міліцію. 1. Кваліфікуйте дії Іванченка та Загарова, враховуючи, що у ході попереднього слідства Загарова було визнано неосудним, і до нього суд застосував примусові заходи медичного характеру. Дайте по¬няття неосудності й охарактеризуйте її медичний і юридичний кри¬терії. 2. Чи є підстави для притягнення Ненажери до кримінальної відповідальності? ...

Контрольна робота з кримінального права

1. Ситуація 1 4 Увечері до Леоненка, що сидів поблизу свого будинку, підійшов неодноразово судимий Пугач у нетверезому стані і почав вимагати гроші, які Леоненко нібито йому заборгував. Коли Леоненко заявив, що ніякого боргу за ним не має, Пугач схопив його за комірець сорочки, з погрозами вбити повалив на землю й сам упав поруч з ним. Підвівшись, Пугач вихопив з кишені фінський ніж і з криком „Заріжу!” накинувся на Леоненка. Той вихопив ніж із рук Пугача і, захищаючись (Пугач намагався задушити Леоненка руками), наніс йому поранення ножем і відбіг убік. Пугач несподівано підвівся та, схопивши цеглину, замахнувся на Леоненка. Тоді той ударив його ногою. Удар призвів до смерті Пугача. 1. Чи є в діях Леоненка склад злочину? Чи можна сказати, що Леоненко діяв у стані необхідної оборони? 2. Назвіть умови, за яких дії особи вважаються такими, що створюють наявність необхідної оборони. Чим необхідна оборона відрізняється від заходів щодо затримання злочинця? 2. Ситуація 2 6 Якимчук, Лупало та Сажнєв вирішили обікрасти квартиру Ячменевої. Пізно вночі, коли (за їхніми відомостями) Ячменева мала бути на чергуванні, вони втрьох підійшли до її дому. Сажнєв залишився на вулиці для спостереження, а Якимчук і Лупало через вікно проникли у будинок. Проте Ячменева через хворобу була вдома. Побачивши злодіїв, вона стала кликати на допомогу. Тоді Якимчук ударив її ножем, через що вона померла. Схопивши найцінніші речі, Якимчук і Лупало вибігли на вулицю, де були затримані міліцейським патрулем. Сажнева поблизу будинку вже не було, бо він утік, коли почув зойки потерпілої. 1. Вирішіть питання про відповідальність Якимчук, Лупала й Сажнева. 2. Назвіть форми співучасті та види співучасників, спираючись на положення ст. 26-31 КК України та поняття про співучасть, а також постанову Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах про корисливі злочини проти приватної власності” від 25 грудня 1992 р. №12. 3. Ситуація 3 10 Чирва був засуджений за крадіжку з проникненням у житло (ч. 3 ст. 185 КК України) до п’яти років позбавлення волі. Через чотири роки він був звільнений умовно-достроково. Уже через місяць після звільнення Чирва вчинив кваліфіковане хуліганство (ч. 4 ст. 296 КК України), а ще через місяць заподіяв своїй знайомій Покотило умисне тілесне ушкодження середньої тяжкості (ст.. 122 КК України), після чого був затриманий. 1. Визначте послідовність, порядок призначення та межі покарання Чирви. 2. У чому полягають загальні засади призначення покарання? 3. Чи має значення для визначення судом остаточної міри покарання той факт, що хуліганство й нанесення умисного тілесного ушкодження середньої тяжкості Чирва вчинив у стані алкогольного сп’яніння? 4. Ситуація 4 16 Пузач систематично пиячив, бив свою дружину Пузач Марію, ображав сусідок по квартирі Покотило і Мерзотенко, погрожував убивством. Сусідки звернулися до міліції із заявою, і проти Пузача було порушено кримінальну справу за ст. 129 та ч. 1 ст. 296 КК України. Через день після цього Пузач знову напився і побив свою дружину. Потім він постукав до кімнати Покотило і, коли та відчинила двері, ударив її ножем. На крики про допомогу прибігла Мерзотенко. Пузач також ударив її ножем поблизу серця. Від отриманої травми Покотило померла, а Мерзотенко вижила. 1. Кваліфікуйте дії Пузача. 2. Що є підставою кримінальної відповідальності? Назвіть сторони й ознаки складу злочину. 5. Ситуація 5 19 5. Ситуація 5 Подружжя Погрібняків, збираючись на дачу, попросило сусідку Ненажеру на час їхньої відсутності перебувати у квартирі. З метою вчинення крадіжки увечері Іванченко та Загаров стали вибивати двері у квартирі Погрібняків. Почувши це, Ненажера сховалася в туалеті й зачинила за собою двері на засувку. Вважаючи, що у квартирі нікого немає, злочинці забрали цінні речі й пішли. Тільки після цього Ненажера подзвонила у міліцію. 1. Кваліфікуйте дії Іванченка та Загарова, враховуючи, що у ході попереднього слідства Загарова було визнано неосудним, і до нього суд застосував примусові заходи медичного характеру. Дайте поняття неосудності й охарактеризуйте її медичний і юридичний критерії. 2. Чи є підстави для притягнення Ненажери до кримінальної відповідальності? Список використаної літератури: 22 ...

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЖІНОК-ПОЛІТИКІВ

Вступ 3 Розділ І. ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЖІНКИ-КЕРІВНИКА 5 1.1. Лідерські якості жінок-політиків 5 1.2. Стиль керівництва як основа управлінської діяльності жінки-політика 11 Висновки до 1-го розділу 17 Розділ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ ГЕНДЕРНИХ ВІДМІННОСТЕЙ СТИЛІВ УПРАВЛІННЯ В ПОЛІТИЦІ 18 2.1. Визначення теоретико-методологічних основ дослідження 18 2.2. Отримання емпіричних даних, їх аналіз та інтерпретація 20 Висновки до 2-го розділу 24 Загальні висновки 26 Література 28 Додатки 30 Вступ Актуальність дослідження. Розбудова демократичної системи в Україні невід’ємна від активної участі жінок у формуванні якісно нових та модернізації традиційних державних механізмів і структур. У сучасних умовах вже аксіоматичне сприймається процес емансипації жінки, як неодмінний фактор становлення й реалізації її особистості. Без врахування вимоги рівноправної з чоловіками участі в політиці неможливе сьогодні розв’язання усього комплексу проблем відстоювання й забезпечення прав людини в загальногромадянському плані. В умовах становлення незалежної української держави відбуваються зміни у науковому світосприйнятті, в тому числі й стосовно дослідження ролі й діяльності жінок у сучасному політичному житті. Правомірно констатувати наявність традиції дослідження жіночої емансипації та політичного статусу жінок у суспільстві в українській історичній, філософській, політичній думці минулого (Т. Шевченко, М. Максимович, Л. Боровиковський, М. Костомаров, М. Драгоманов, І. Франко, Л. Українка, О. Коцюбинський та ін.). Аналізом суспільно-політичної діяльності жінок у радянський період історії займалися, зокрема, вчені В. Галаган, Н. Захарова, А. Посадська, М. Ромашевська, Є. Селезньова та ін. З часу проголошення державної незалежності України проблеми участі жінок у політиці, жіночого політичного лідерства в Україні стали темою чисельних наукових дискусій, конференцій, семінарів, окремих соціологічних досліджень. Розробкою цієї проблематики займались, зокрема, політологи Л. Кормич, Л. Лисенко, Г. Саєнко, Г. Ткаченко; соціологи І. Жеребкіна, О. Іващенко, М. Линовицька, Л. Морозко, Е. Плісовська; історики О. Козуля, О. Лабур, Л. Петришина, М. Смоляр. В цих дослідженнях чимала увага приділялась проблемі рівності прав чоловіків та жінок, боротьбі проти дискримінації за статевою ознакою участі в суспільно-політичному житті. Жіночі політичні об’єднання розглядалися дослідниками як інститути громадсько-політичної діяльності, як джерело політичної активності жінок, що спрямована на захист їхніх прав та реалізацію статутних завдань, на посилення ролі жінок у демократизації суспільства (Л. Кормич, Л. Стефаненко, О. Цуницька, О. Ярош та ін.). У своїй переважній більшості всі вищевказані дослідження мали в основному політичне або соціальне забарвлення, недостатньо уваги приділялося конкретним питанням суто психологічної різниці між діяльністю в політиці жінок і чоловіків. Найбільш наближеними до виявлення гендерної різниці у політичної сфері є дослідження таких українських науковців як З. Гаркавенко ("Гендерні особливості формування суб'єктивного образу учасників політичної взаємодії у молоді", 2006 р.), Л. Пампухи ("Гендерні стереотипи в структурі рольового конфлікту жінки-керівника", 2006р.), О. Скнар ("Соціально-психологічна модель гендерної поведінки політичного лідера в уявленнях студентської молоді", 2005 р.), Л.Трофименко ("Феномен жіночого політичного лідерства в Україні", 2002 р). При цьому мало уваги приділялося такому елементу психології управління як стиль керівництва жінки-політика, що нерозривно пов’язано з феноменом лідерства. Тому метою даного дослідження є поглиблення уявлень щодо гендерних відмінностей в сфері політики на прикладі управлінської діяльності жінок. Об’єкт дослідження – управлінська діяльність в політичній сфері. Предмет дослідження – стилі керівництва жінок-політиків. На досягнення мети дослідження спрямовані наступні завдання: – Узагальнення гендерних відмінностей в політичній діяльності українського соціуму; – Аналіз стилів керівництва жінок-політиків та виявлення суттєвих відмінностей управлінської діяльності жінок від чоловіків; – Проведення емпіричного дослідження стилів керівництва жінок-управлінців низової ланки виконавчої влади. Методи, що застосовувалися в даному дослідженні: загальнонаукові – аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, аналіз наукової літератури з політичної та психологічної тематики, а також загально психологічні методи – бесіда, спостереження, тестування. В якості емпіричного інструментарію застосована методика В.П. Захарова з виявлення стилів керівництва. Загальні висновки Політичне жіноче лідерство і управлінська діяльність як наслідок історичної феміністичної діяльності на початку 20-х років ХХ ст. розглядається сучасними дослідниками з різних аспектів: філософських, психологічних, культурологічних, соціологічних, історичних. Особливо в даному контексті є цікавими психологічні розробки, тому що вони націлені на виявлення сутності відмінностей особистісного, гендерного характеру між керівництвом жінок і чоловіків. У вітчизняній літературі жіноче лідерство розглядається більш як соціально-культурна доктрина, спрямована на гуманізацію суспільства. Однак, можна стверджувати, що в основу даного напрямку покладені здебільшого нагальні буденні проблеми, які вимагають свого практичного вирішення. Співставлення основних концептуальних підходів світової науки до гендерних проблем лідерства свідчить, що Україна ще не знайшла оптимальної концепції розв’язання питання жіночого лідерства у політиці, що вимагає розширення наукових досліджень у відповідних напрямках як суто теоретичного так і прикладного характеру. Головними психологічними відмінностями між стилем управління жінок і чоловіків можна назвати явище соціально-психологічної привабливості жінок, що в значній степені сприяє утворенню іміджу успішного, справедливого та мудрого політика. Крім того, "перетворюючий" стиль керівництва, який виявлений та охарактеризований західними науковцями, свідчить про можливість інших шляхів в управлінні і політичної діяльності, ніж ті, що вважаються "чоловічими" та традиційно розглядаються в психології управління. "Перетворюючий" стиль не містить ознак "твердого" лідерства. Однак, жінка, завдяки його застосуванню, здатна не менш успішно вирішувати питання управління в політичній діяльності, згуртовувати та вести за собою людей. Для політичної діяльності жінок-управлінців головним в їх стилі керування є не те, як воно здійснюється, а те, які приносить наслідки для загальної справи, яка атмосфера складається навколо такої діяльності. Це все слугує орієнтирами, за якими оцінюється авторитарність, лібералізм або демократичність в управлінні керівником жіночої статі. Стосовно жінки можна сказати, що в її діяльності спостерігається нівелювання відмінностей між вищевказаними стилями керівництва. Ті ознаки, що характерні для кожного такого стилю, безперечно зберігаються, але становляться несуттєвими в здійсненні нею практичної діяльності. Проведене обстеження жінок-керівників низової ланки влади підтвердило думку стосовно того, що традиційно "чоловічі" лідерські якості не є обов’язковим атрибутом управлінської діяльності жінки. Вона не менш успішно виконує свої обов’язки за допомогою гнучкості, толерантності, виваженості в стосунках з підлеглими, турботливості. Все це в комплексі, а також підвищена емоційність жінок-керівників та їх певна соціальна привабливість, не менш ефективно впливають на підлеглих та однодумців, виконуючи лідерські функції. Люди погоджуються визнавати жінку лідером не тому, що вона дійсно лідер, а тому, що вона визначально прагне до стабілізації політичної ситуації, підвищення рівня безпеки та матеріального добробуту. ...

Соціодинаміка соціально-культурного розвитку

Вступ 3 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ 5 1.1. Сутність основних понять соціокультурного розвитку 5 1.2. Застосування ідей синергетики для визначення динаміки соціально-культурного розвитку 12 2. СОЦІОДИНАМІКА СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ 17 2. 1. Вплив соціальної сфери на розвиток культури українського суспільства 17 2.2. Використання індексу людського розвитку (ІЛР) для оцінки соціодинаміки соціально-культурного розвитку населення України 26 Висновки 30 Література 32 Вступ Актуальність даної теми визначається занепокоєністю тими соціально-культурними процесами, які зараз тривають на Україні. Про занепад економічного життя, кризові явища в ній та занепад матеріального добробуту населення говориться вже давно. Останнім часом перестали стидатися визнати наявність політичної, соціальної кризи. Але як обстоїть справа з культурним, духовним життям нації? Нібито те духовно-патріотичне піднесення, що мало місце в момент набуття незалежності в 1991 році, на сьогоднішній день перетворилося в інший стан суспільної свідомості українського суспільства. Не покращують картину загальної бездуховності й широкі можливості релігійного життя сучасної України. Криза в цієї сфері не сприяє ані консолідації нації, ані піднесенню духовного та культурного рівня в молодій українській державі. Говорячи про культуру українського народу, слід визнати наявність негативних тенденцій, які здійснюють руйнівний вплив на суспільство. Основною проблемою при цьому слід визнати питання правильного теоретичного означення падіння рівня культурного життя в Україні. Але культура не може погіршуватися – вона становиться іншою. Набуття українцями гіркого досвіду широкомасштабного зубожіння змушує змінити їх своє уявлення не тільки про конкретні речі соціальної, економічної та культурної політики, а й розпочати формування нового світогляду, який на відміну від попереднього, радянського буде новою фазою суспільного розвитку. Сфера культури і соціальна сфера є широко інтегрованими одна в одну. Вони як об’єкт даного дослідження можуть надати певної оцінки усьому комплексу факторів, що впливають сьогодні на суспільство. З усієї кількості сторін, з яких можна оцінити ці сфери, в дослідженні застосовується розгляд соціодинаміки соціально-культурного розвитку, що й буде предметом дослідження. Мета дослідження: прослідити тенденції соціодинаміки соціально-культурного розвитку України. Для здійснення даної мети в роботі передбачено виконання наступних завдань: − Уяснити та конкретизувати поняття, які визначають динаміку соціокультурної сфери та соціального розвитку суспільства; − Застосувати синергетичний підхід для оцінки динаміки соціально-культурного розвитку України; − Прослідкувати вплив соціальної сфери на рівень культурного життя української нації. − Визначити тенденції соціокультурного-розвитку держави. Гіпотезою в дослідженні стає припущення про те, що стан соціально-культурної сфери значним чином впливає на культурне життя нації, стає основою для зміни духовних орієнтирів суспільства, тимчасове його погіршення є необхідною передумовою для переходу на новий, більш якісний стан. Методами дослідження були: теоретичний аналіз і узагальнення, моделювання, аналіз літератури та джерел Всесвітньої комп'ютерної електронної мережі (Інтернету). Для еволюційних теорій соціодинаміки культури є характерним пошук універсальних принципів і механізмів розвитку соціуму. Передбачається, що суспільство розвивається по аналогії з біологічним організмом, при цьому якісь важливі показники неухильно збільшуються. В ході даного дослідження буде вивчатися положення про те, що в процесі еволюції неухильно ростуть: складність і диференціація; адаптивна і різноманітність; раціональність і свобода; урбанізація і бюрократизація. Дослідження проводилося на базі аналізу наукових, політичних публікацій українських джерел, а також закордонної бази. Висновки Відповідно до класифікації соціодинамічних явищ соціокультурної сфери, можна означити соціально-культурний розвиток в Україні як такий, що поступово знижує свій потенціал, маючи при цьому елементи інтроверсії та регресу. Не відбувається в сучасній Україні ані революційних змін, ані інших реформаційних процесів, хоча про реформи, наприклад, в науці, освіті говориться вже давно. На мою думку відбувається поступовий занепад в масштабі усієї країни культурного життя та соціального розвитку. Разом з тим, сучасні соціально-культурні процеси, які відбуваються на теренах України, можливо свідчать не про поступове знищення культури, а про перехід її на нові принципи та набуття нею нових форм. Культуру не можна знищити, вона як явище людського суспільства є невіддільною від нього властивістю. Можуть лише погіршуватися певні показники соціально-культурної сфери, які в даний момент набувають значних змін в порівнянні з відповідними цифрами радянського періоду. Це як раз і свідчить про те, що відбувається поступовий перехід в Україні від одного типу культури до іншого. Наскільки він буде гірший чи кращій – важко сказати, але те що він буде значно вирізнятися від сучасного – це безперечно. Цифри стану соціально-культурної сфери України нібито свідчать про зменшення таких показників як освіченість (особливо це стосується вищої освіти), кількість соціально-культурних закладів, культурні послуги населенню. Українські аналітики як і експерти міжнародних організацій роблять висновки про розвиток саме за такими показниками. На мою думку, масовий відхід населення України від класичних форм задоволення культурних потреб, свідчить, скоріше, про пошуки їх нових форм, які найбільше б відповідали потребам сучасної людини. Читання книг, відвідування бібліотек, музеїв, кіно поступово відходять в минуле. Не бачать смислу отримання глибокої освіти, тобто такої, яка необхідна для проведення серйозних наукових пошуків, основна маса населення. Тільки перспектива отримання гідної роботи і зарплатні змушує наших співвітчизників "пробивати" собі шлях до вищих навчальних закладів. Але в цьому випадку, дуже часто примарою залишається така робота й в разі отримання відповідної освіти. На мою думку, в недалекому майбутньому Україна вже не зможе пишатися перед світовою спільнотою гарними показниками грамотності та освіти. При подальшому скороченні якості життя в державі, будуть понижуватися і соціально-культурні показники, за якими сьогодні оцінюється потенціал країни. Найбільш характерною для України тенденцією є не прагнення людей до набуття знань або отримання стандартних соціально-культурних послуг, а – прагнення покращити свій матеріальний стан, визначитися в житті за рахунок механізмів ринкової економіки. При цьому слабо дослідженим в науковій літературі є питання задоволення особистістю своїх духовних потреб за допомогою сучасних засобів соціально-культурної сфери. Ніхто не знає, які пріоритети віддають українці, наприклад, при перегляді сайтів Інтернету, при використанні домашнього відео і DVD, цифрової музики. Ці відомості є особистісними, суворо індивідуальними даними, і, навіть при проведенні широкомасштабного опитування, не може бути отримано якогось більш-менш вірогідного результату. Крім того, на розвиток соціально-культурної сфери здійснює значний вплив соціальне розшарування суспільства, диференціація його на дві великих групи – надмірно багатих і надмірно бідних. В цих умовах, на мою думку, можливо розділення соціально-культурної сфери також на дві частини – елітарну культуру і народну культуру, що в історії розвитку людства яскраво видно на прикладах країн з антагоністичними суспільствами в період ХV – ХХ століть. В умовах розвитку науково-технічного прогресу ці відмінності можуть набути певних рис і особливостей. Синергетичний підхід до вивчення соціально-культурного розвитку країни підтверджує тезу про те, що сучасні труднощі соціально-культурної сфери є необхідною і обов’язковою умовою для її подальшої трансформації, переходу на інший, більш якісний стан. ...

Дослідження актуальності творчої обдарованості

Вступ 3 Розділ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ОБДАРОВАНОСТІ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ 7 1.1. Вивчення проблеми обдарованості у вітчизняній та зарубіжній психології 7 1.2. Концепція креативності як універсальної творчої здібності особистості 14 1.3. Значення мотивації в особистісній сфері творчої людини 23 Розділ ІІ. Емпіричне вивчення мотиваційно-особистісних особливостей креативів підліткового віку 30 2.1. Обґрунтування експериментальної програми дослідження 30 2.2. Збір психодіагностичних даних та аналіз результатів діагностики підлітків. 34 Висновки 41 Список використаної літератури 43 Додатки 46 Вступ Актуальність дослідження. Сучасний бурхливий розвиток науки та техніки в усьому світі та в Україні зокрема вимагає наявності добре підготовлених, всебічно розвинутих кадрів. Проблеми, що виникають в ході технологічних, культурологічних та соціально-політичних досліджень потребують наявності творчих, неординарне мислячих особистостей. Інтелектуальний потенціал будь-якої держави давно вже став вагомою складовою її могутності та економічного процвітання. Люди, що активно рухають вперед технічний прогрес, становлять золотий генофонд будь-якої нації. Для України особливо актуальною є проблема наявності в політиці, економіці та державному управлінні таких людей, щоб могли своїм інтелектом, високими здібностями подолати замкнене коло криз і конфліктів, в якому опинилася країна. На жаль, замість залучення до вирішення внутрішніх і зовнішніх проблем української держави високообдарованих особистостей, в Україні відбувається відтік талановитих творчих працівників за кордон. В таких умовах пошук та селекція обдарованих людей стає в нашій державі край необхідним завданням. Світова історична практика свідчить про те, що виняткове значення в політичному, економічному та культурному розвитку грали окремі особистості – талановиті вчені, політичні і культурні діячі. Вони набували слави для власної держави, допомагали розв’язувати складні суспільно-політичні і економічні питання. Тому науковців завжди інтересувало питання обдарованості, креативності, здатності особистості до високопродуктивної творчої діяльності. Певний внесок у вивчення проблеми обдарованості зроблено вітчизняними і зарубіжними дослідниками. Зокрема, праці низки вчених стосуються як теоретичного, так і практичного вирішення проблеми ідентифікації обдарованості. Так, в рамках психометричного (А. Біне, Ф. Гальтон, Т. Сімон, М. Терман та ін.) та креативного (Дж. Гілфорд, Е. Торренс та ін.) підходів обдарованість ототожнюється з окремими характеристиками індивіда – інтелектуальними чи креативними. Особистісний підхід (Д.Б. Богоявленська, Н.С. Лейтес, А.Г. Маслоу, О.Л. Яковлєва та ін.) збагачує уявлення про обдарованість характерологічними, мотиваційними, емоційними та іншими особистісними якостями, що притаманні обдарованим людям. Згідно з діяльнісним підходом (Б.Г. Ананьєв, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, Б.М. Теплов та ін.) розглядається як загальна обдарованість, так і спеціальна, що відображає специфічні характеристики певного виду діяльності. Як складна інтеграційна цілісність обдарованість трактується в рамках системного підходу (Б.Ф. Ломов, В.О. Моляко, Я.О. Пономарьов, Р.О. Пономарьова-Семенова та ін.), який постулює існування множинності типів обдарованості. Аналіз виділених підходів свідчить: розуміння обдарованості ґрунтується на сукупності ознак чи елементів психічної діяльності та особистісних характеристик, що входять до структури особистості, яка вже виявила себе як обдарована завдяки екстраординарним досягненням в тих чи інших галузях діяльності. Таке уявлення призвело до тенденції стереотипного застосування “масштабу” ознак і проявів обдарованості високого рівня при створенні комплексу психодіагностичних методик ідентифікації можливостей особистості на різних етапах онтогенезу. Проте використання психодіагностичного комплексу, створеного на засадах виявлення суми певних ознак обдарованості, що знайшла своє втілення у реальних досягненнях, є неефективним в разі ідентифікації потенційної обдарованості, яка враховувала б діапазон індивідуальних можливостей особистості. Крім того, зазначений принцип побудови системи діагностичних методик призводить до неузгодженості результатів ідентифікації обдарованості на різних вікових етапах становлення особистості. У зв’язку з цим гострої актуальності набирають дослідження, які б враховували вікові особливості обдарованості, а також ґрунтувалися на розкритті індивідуальних потенцій обдарованої особистості. Одна з проблем полягає в тому, що в реальних життєвих умовах в наше в наше “поле зору” попадають лише ті обдаровані діти, які вже змогли в чомусь себе проявити, в деякій мірі реалізувати, актуалізувати свої природні можливості. Отже, проблема розвитку творчої обдарованості індивідуума в останні роки стає однією з центральних проблем психології здібностей. Великого інтересу заслуговує поведінка, очікування, установки креативів, мотивування ними своїх дій і вчинків. Саме ці компоненти обумовили те, що метою моєї роботи стало дослідження взаємозв’язку рівня мотивацій досягнення і проблемностей локалізації суб’єктивного контролю у потенційних креативів підліткового віку. Досягнення такої мети передбачає постанову і вирішення наступних задач: 1. Розглянути історію і сучасний стан досліджень обдарованості в зарубіжній і вітчизняній психології. 2. Розібрати концептуальну модель креативності, яка ґрунтується на розведенні потенціальної і актуальної креативності. 3. Теоретично обґрунтувати дослідження взаємозв’язку рівня мотивації досягнення і особливостей локалізації суб’єктивного контролю у потенціальних креативів підліткового віку. 4. Розробити програму дослідження взаємозв’язку рівня мотивації досягнення і особливостей локалізації у потенційних креативів підліткового віку і обґрунтувати адекватність застосування методик, які використовувались у даному дослідженні. 5. Провести дослідження, спрямоване на вивчення взаємозв’язку рівня мотивації досягнення і особливостей локалізації суб’єктивного контролю у потенційних креативів підліткового віку. 6. Зробити аналіз одержаних результатів дослідження взаємозв’язку рівня мотивації дослідження і особливостей локалізації суб’єктивного контролю у потенціальних креативів підліткового віку. Гіпотеза дослідження: у креативів підліткового віку не проявляється взаємозв’язок між рівнем мотивації досягнення і інтернальними альтернативами. Об’єктом дослідження виступили мотиваційно-особистісні особливості потенціальних креативів підліткового віку. Предметом дослідження був взаємозв’язок рівня мотивації досягнення і особливостей локалізації суб’єктивного контролю у потенційних креативів підліткового віку. Як основні методи роботи були застосовані наступні дослідницькі засоби: 1. Теоретико-методологічний аналіз відповідних науково-літературних джерел який використовувався для теоретичного обґрунтування дослідження. 2. Основними емпіричними методами дослідження виступили тести на креативність Д. Гілфорда, метод експертних оцінок, шкала оцінки потреби в досягненні Ю. Орлова і тест-опитувальник суб’єктивної локалізації контролю. 3. Основними методами обробки та інтерпретації отриманих даних виступили методи кількісної порівняльної оцінки і якісного аналізу результатів дослідження. Структура роботи складається з вступу, двох розділів, висновків та додатків. Висновки У сучасній вітчизняній психологічній науці обдарованість визначається як індивідуальна потенційна своєрідність задатків людини, завдяки яким вона може досягти значних успіхів у певній галузі діяльності. Серед сучасних концепцій обдарованості найбільш визнаною є модель, яка складається з трьох компонентів: 1) мотивація (спрямованість, наполегливість) особистості до певного виду діяльності; 2) креативність особистості; 3) розвиток спеціальних здібностей на рівні, вищому за середній. В процесі реалізації інтелектуального потенціалу особистості вирішальними є саме особливості особистісних ресурсів індивіда. Розуміння цього призвело до появи комплексних теорій обдарованості, в яких основне місце у структурі обдарованості відводиться пізнавальній потребі та мотивації, що викликають активність суб`єкта діяльності. Креативність – характеристика творчих здібностей індивіда, що проявляється в готовності продукувати принципово нові ідеї, здатність людини відмовитися від стереотипних способів мислення. На сучасному етапі розвитку вітчизняної психологічної науки креативність характеризується різноплановістю визначень: здатність до здійснення дуже високого рівня інтелектуальної активності; здатність породжувати велику кількість різноманітних оригінальних ідей в нерегламентованих умовах діяльності; здатність перетворювати знання за допомогою уяви та фантазії; інтегровану якість особистості. Узагальнюючи вищезазначене, слід сказати, що креативність слід розглядати як особистісно значущу соціальну якість, яка допомагає здійснювати «самобудівництво». Креативність не є певною характеристикою пізнавальних процесів, а являє собою одну з найглибших детермінант особистості, що характеризує можливість повноцінної самореалізації не тільки в процесі професіоналізації, а й в усіх сферах життєдіяльності. Теоретичний аналіз проблеми мотиваційно-особистісних особливостей креативів і проведене дослідження взаємозв’язку мотивації і особливостей локалізації суб’єктивного контролю свідчать про те, що у креативів підліткового віку не проявляється взаємозв’язок між рівнем мотивації досягнення і інтернальними альтернативами. Таким чином, гіпотеза, висунута на початку нашого дослідження підтвердилась. Узагальнення матеріалів дослідження дозволяє стверджувати, що у творчо обдарованих індивідів наявна специфічна мотивація досягнення, так як творчий акт є спонтанним, некерованим в своїй основі явищем. Враховуючи мотиваційно-особистісні особливості креативів підліткового віку, ми можемо керувати процесом адаптації учнів до вимог соціокультурного середовища, сприяти формуванню у школярів різнобічного підходу до проблем, поставлених перед ними. Критеріями ідентифікації обдарованості на етапі юнацтва є: а) наявність потреби в досягненні, яка пов’язана зокрема з певними характеристиками темпераменту та внутрішньою мотивацією; б) когнітивна та емоційна чутливість; в) достатньо високі загальні інтелектуальні здібності; г) індивідуальна своєрідність внутрішнього світу, яка виявляється в особливостях сприймання зовнішнього світу та власного образу; д) високий рівень розуміння навчальних проблем і готовності до пошуку їх ефективного розв’язання. Встановлено, що у процесі визначення обдарованості особистості на етапі юнацтва чільне місце належить виявленню цінностей та смислів у сфері її самосвідомості, що суттєво впливають на рівень духовного розвитку обдарованої особистості та особливості інтелектуального осягнення нею дійсності. Виховання творчо активних членів суспільства може забезпечити останньому адекватний вибір і реалізацію перспективної моделі розвитку. Результати дослідження можуть бути використані в педагогічній, віковій, соціальній психології, з метою виявлення творчо обдарованих індивідів і прогнозування їх поведінки. ...

Моделі самозбереження та цінності здоров’я сучасної української молоді

Вступ 4 РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗДОРОВ'Я 11 1.1. Здоров'я і здоровий образ життя: поняття, складові, проблеми виміру. 11 1.2. Соціологічний портрет сучасної української молоді та її здоров’я. 27 Висновки до 1-го розділу 33 РОЗДІЛ ІІ МОДЕЛІ САМОЗБЕРІГАЮЧОЇ ПОВЕДІНКИ ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ 34 2.1. Види та типи моделей самозберігаючої поведінки в дослідженнях сучасних соціологів. 34 2.2. Фактори, що впливають на самозберігаючу поведінку. 42 Висновки до 2-го розділу. 50 РОЗДІЛ ІІІ ДОСЛІДЖЕННЯ МОДЕЛЕЙ САМОЗБЕРЕЖЕННЯ ТА ЦІННОСТЕЙ ЗДОРОВ'Я СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ 52 3.1. Теоретичні основи дослідження 52 3.2. Аналіз та інтерпретація результатів дослідження. 60 Висновки до 3-го розділу 65 Загальні висновки 68 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 73 ДОДАТКИ 77 Р Е Ф Е Р А Т В даній роботі на прикладі молодіжного середовища розглянуті такі аспекти в області охорони здоров’я як здійснення самозберігаючої поведінки окремими індивідами. Дослідження було спрямовано на апробацію чотирьохвидової моделі поведінки молодих людей в сфері здоров’я, відповідно до якої реалізується захист та підтримання функціонального стану організму, психічне, душевне та фізичне здоров’я. В роботі використані матеріали досліджень російських і українських соціологів, результати статистичних, демографічних та соціологічних проектів та розробок. В ході проведення дослідження вивчено та узагальнено розуміння здоров’я як соціальної цінності, виявлено ставлення молоді до його збереження, їх відношення в цьому аспекті до себе, до оточуючих людей, до суспільства в цілому. В ході проведеного дослідження встановлена типологізація самозберігаючої поведінки в групі респондентів з числа працівників Дніпропетровського відділення ООО “Комерційного банку "Дельта"”, що надало змогу визначити степінь розповсюдження шкідливих звичок у молодіжному середовищі, їх вплив на загальний стан та працездатність індивіда. В ході емпіричного дослідження був застосований як основний метод анкетування, що дозволило виявити відношення молоді до свого здоров’я, ставлення до активного образу життя, ранжувати цінності молоді в цій сфері. За допомогою цього методу стало можливим визначення ставлення молоді до перспектив розв’язання цих проблем в масштабі усього соціуму, висловити свої пропозиції до покращення та вдосконалення молодіжної політики в сфері здоров’я. Вступ Актуальність теми. Аналіз кількісних та якісних характеристик населення за останнє десятиріччя свідчить про те, що Україна перебуває у стані глибокої демографічної кризи, яка характеризується депопуляцією, старінням населення та зменшенням середньої тривалості життя. Особливе занепокоєння викликає стан здоров’я нації в цілому, що має стратегічне значення для забезпечення сталого розвитку суспільства. Показники здоров’я населення України сьогодні настільки погіршилися, наблизившись до критичних, що їх можна оцінити як загрозу національній безпеці. Смерть від нещасних випадків, отруєнь, травм займає перше місце в структурі причин смертності українців. У результаті неприйняття заходів для збереження демографічного потенціалу Україна ще більш відстає від розвинутих держав світу. Тривалість життя населення України наближається до аналогічного показника в країнах Південної Америки (67 і 73 роки) [27, с. 45]. Найбільш страждає від кризових явищ найуразливіша частина соціуму – діти і молодь. За даними управління охорони здоров’я, більше 60% дітей, які у 2007 році вступили до школи, мають ті чи інші порушення соматичного та психічного характеру. У віковій структурі найбільший рівень захворюваності відмічається у дітей віком від 7 до 14 років. Цілком зрозуміло, що в подальшому ця категорія дорослішає і ці негативні показники переносяться на більш дорослих індивідів – студентів та працюючу молодь. У структурі захворюваності дітей віком від 0 до 14 років перше місце займають хвороби органів дихання (62,19%), на другому місці – інфекційні та паразитарні хвороби (5,9%) і хвороби шкіри та підшкірної клітковини (5,6%), третє місце посідають хвороби органів травлення (4,1%). Показники захворюваності підлітків 15-18-літніх показують незначне зниження. У структурі захворюваності підлітків цієї вікової групи перше місце належить хворобам органів дихання (46,2%), на другому місці хвороби шкіри та підшкірної клітковини (7,5%;), на третьому – травми та отруєння (6,4%) [26, с. 9]. Щодо сільської молоді, то на жаль, вона також не може похвалитися добрим здоров'ям та його сприятливими тенденціями – за останні десять років поширеність хвороб лише серед сільських підлітків (15-17 р.) зросла майже на третину (31,8%). Кількість звертань підлітків сільської місцевості до медичних закладів із приводу всіх захворювань становить щорічно близька 12 тис. у розрахунку на кожні 10 тис. підлітків. Загалом як первинна, так і загальна захворюваність підліткового населення сіл нижча, ніж у містах. Це значною мірою обумовлено меншою кількістю звертань і неповним виявленням патології на селі, що пов'язано з недостатньою чисельністю та укомплектованістю сільських амбулаторно-поліклінічних закладів “вузькими” спеціалістами, підлітковими терапевтами тощо. Як свідчать результати вибіркових соціально-демографічних обстежень, які проводить Держкомстат України, основна маса (81%) сільської молоді не має можливості отримати відповідне медичне обслуговування за місцем проживання. При цьому науковці Інституту охорони здоров'я дітей і підлітків АМН України стверджують, що останнім часом стан здоров'я підлітків у сільській місцевості гірший, ніж у міських поселеннях. На фоні певного зниження захворюваності й поширеності хвороб інфекційної та паразитарної патології, хвороб ока та його придаткового апарату, ендокринної системи, значно зростає захворюваність і поширеність новоутворень, розладів психіки та поведінки, хвороб органів травлення. Зростає також поширеність хвороб кістково-м'язової системи та сполучної тканини, систем кровообігу, частота вперше виявлених вад розвитку [26, с. 10]. Епідемічна ситуація щодо поширення в Україні ВІЛ/СНІД в останні роки ускладнилася. З офіційно встановленим діагнозом ”ВІЛ-інфекція” налічується 2879 дітей. Майже всі вони інфіковані своїми матерями, які найчастіше мають молодіжний вік. Найбільша кількість ВІЛ-інфікованих дітей спостерігається у Донецькій, Дніпропетровській, Одеській, Миколаївській областях та Автономній республіці Крим. Слід відзначити, що насправді становище щодо захворювань ВІЛ/СНІД незрівнянно гірше, ніж його представляють дані офіційної статистики. В Україні за оцінками національних і міжнародних (ЮНЕЙДС, ВООЗ) експертів, кількість ВІЛ-інфікованих громадян визначається у межах 370-530 тис. чол., тобто не менше як 1 % дорослого населення. Щодо хвороб, які передаються статевим шляхом, то слід констатувати, що протягом останніх років відбувається певне зниження захворюваності на сифіліс, гонорею тощо. Вирівнюється також співвідношення між хлопчиками та дівчатами, хворими на сифіліс. Але загалом захворюваність підлітків хворобами, що передаються статевим шляхом є досить високою. Потребує особливої уваги захворювання підлітків на туберкульоз – протягом останніх 10 років в Україні спостерігається неухильне зростання захворюваності на туберкульоз цієї вікової групи. Виходячи із важливості здоров’я в житті суспільства, різні аспекти здоров’я та його збереження знаходились і знаходяться під прискіпливою увагою науковців. В закордонній практиці дослідження здоров’я відомими є роботи К. Купера (значення оздоровчої практики в діяльності людини), К. Ніші (здоровий образ життя), З. Вендровська (медико-соціальні аспекти діяльності професійних груп), З. Пулкінен (вплив екологічних факторів на здоров’я людини), Р. Банністер (здоров’я в системі інформаційних технологій), С. Дж. Маттіус (методологічні питання здоров’я). Теоретичну базу вітчизняних досліджень цього явища було закладено в рамках колишнього СРСР, коли фундаментального значення набули роботи радянських вчених: Г.Л. Апанасенко, М.М. Амосова, Л. С. Виготського, П. Ф. Лесгафта, М.О. Семашко. Значного розвитку аспекти збереження здоров’я набули в працях сучасних російських дослідників: теоретико-методологічні питання, пов'язані з цією сферою (Л.Є. Анісімова, Д.Д. Венідіктов, П.П. Денісенко, О.В. Дмітрієва, Г.П. Макарова, В.Н. Кудрявцева, Ю.П. Лісіцин, В.Д. Ліщук, Л.А. Сабурова, А.В. Сахно, Ф.П. Смірнов, Б.Г. Юдін); дослідження економічних, юридичних, соціально-політичних проблем здоров'я в умовах ринкової економіки (І.Б. Назарова, Н.В. Сергєєв, С.Ю. Сидоріна, Л.П. Ципленкова, Р.Ю. Шульга), проблеми здоров'я окремих груп населення – інвалідів, підлітків, молоді, людей похилого віку (Н.Л. Антонова, І.В. Журавльова, О.В. Краснова, Т.З. Козлова, Л.А. Пономарьова, Д.Б. Раднаева, Л.С. Шилова); вивчення соціально-демографічних і соціально-психологічних особливостей окремих груп населення, так званих груп ризику – підлітків, молоді, що вживають наркотики, алкоголь, мають захворювання, що передаються статевим шляхом (І.В.Журавльова, Л.Ю. Іванова, В.В. Касаткіна, Н.Є. Русанова, О.В. Тюсова); дослідження самозберігаючої поведінки населення загалом та його окремих прошарків (Т.Б. Борискіна, І.В. Журавльова, А.В. Меренков, Л.С. Шилова). Значне місце займають дослідження факторів ризику, що обумовлюють стан здоров'я населення: Е.А. Фомін, Н.М. Федорова (самодермінаційна поведінка населення у сфері здоров'я, вплив на здоров'я стресогенних факторів, зокрема, безробіття, втрати постійного джерела доходу, психоемоційних станів, невдач у сімейному житті); І.Б. Назарова (взаємозв'язок стану здоров'я населення та різноманітних груп факторів: демографічних (стать, вік, національність, місце проживання), економічних (освіта, доход, зайнятість), соціальних та поведінкових (вживання алкоголю, паління, зайняття фізкультурою, контроль за вагою, конфесіальна приналежність). В українській соціологічній науці останнім часом активно здійснюються спроби подолати суто медико-демографічний підхід до цієї проблеми, розробити нові концепції здоров'я, визначити і дослідити його складові та механізми формування. Можна назвати наступних сучасних українських вчених, які своїми наробками роблять певний внесок у вирішення проблеми здоров'я як у теоретичному, так і практичному плані: роботи А.П. Алексеєнко, В.П. Войтенко, І.В. Єршової-Бабенко, М.В. Кривоносова, І.С. Кратенка, В.Л. Кулініченко, А.П. Лантух, Л.П. Сущенко (теоретико-методологічні проблеми здоров'я); В.С. Бакірова, В.М. Ніколаєвського, О.Я. Бабака, М.І. Яблучанського (дослідження стану здоров'я населення, його соціальних детермінант); І.Е. Бекешкіної, Є.І. Головахи, О.А. Донченко, Н.В. Паніної, Л.М. Юр'євої (проблеми психічного здоров'я населення, вивчення його соціального самопочуття); Ю.І. Саєнко, Г.І. Мімандусової (дослідження здоров'я і соціального самопочуття населення, яке потерпіло в результаті Чорнобильської катастрофи). Відсутність чіткої концепції здоров'я, призвела до значних розходжень як у його сучасної інтерпретації, так і у визначенні основних факторів впливу. Існує певна розсіяність напрямів дослідження здоров'я: від медико-соціального (найбільш розробленого) до соціологічного, який тільки починає формуватися. Наприклад, в період з 1994 по 2008 рік в Україні захищене близько 200 дисертацій в межах медичної науки з питань збереження здоров’я різними групами населення (О.Є. Абатуров, О.В. Артамонов, О.В. Арямнова, М.Г. Ахаладзе., А.Д. Барзилович, О.В. Бердник, М.П. Беро, О.К. Бондар, І.Б. Бутирська, Ю.В. Бушуєв, Н.В. Василенко, М.П. Вашкулат, Л.М. Величко, М.М. Вовкодав, Ю.О. Гайдаєв, Т.С. Грузєва, Ю.П. Дегтярьов , Т.І. Діордічук та ін.). В той же час не соціологічною наукою, а іншими галузями знань розглядалися питання здоров’я населення України та його особливостей в різних сферах діяльності людини: філософія – 5 дисертацій, педагогіка – 6, психологія – 9, право – 17, фізкультура і спорт – 8, державне управління – 19 дисертацій. Соціологічна наука за той же період представлена однією роботою. Що стосується здоров'я молоді, то соціологічних робіт тут не дуже багато, хоча останнім часом їх кількість збільшилася. Насамперед треба назвати київських дослідників О.О. Яременко, О.М. Балакірєвої, О.В. Вакуленко, І.Л. Демченко, які провели серію соціологічних досліджень відносно самих різноманітних проблем, пов'язаних зі здоров'ям підлітків, молоді (формування здорового способу життя молоді; вживання у молодіжному середовищі тютюну, алкоголю, наркотиків; сексуальне та репродуктивне здоров'я молоді, підлітків; проблеми ВІЛ-інфікованих). Цікаві дані щодо здоров'я шкільної молоді отримали харківські учені О.В. Кабачна, Є.П. Копіна, В.М. Ніколаєвський, Л.Г. Сокурянська, І.І. Шеремет. Сьогодні у науковому дискурсі відносно проблеми здоров'я загальноприйнятим є визнання способу життя як найважливішого чинника здоров'я. Це, безсумнівно, привертає увагу вчених – демографів, психологів, соціологів – саме до вивчення способу життя, як головного чинника, що характеризує життя людини в сучасному суспільстві, поведінки в сфері здоров'я. Разом з цим, слід констатувати, що найбільш розробленими сьогодні є прикладні аспекти дослідження здоров'я молоді, пов'язані з фізичною складовою здоров'я: фізичне здоров'я, проблеми ВІЧ-інфекції та СНІДу, наркоманії, алкоголізму. Мало розробленими залишаються теоретичні питання, пов'язані зі здоров'ям як соціальним феноменом, дослідженням факторів впливу, формуванням та розвитком поведінки в сфері здоров'я. Тому метою мого дослідження є соціологічний аналіз моделей самозбереження та виявлення цінностей здоров’я сучасної української молоді. Об’єктом даної роботи є моделі самозберігаючої поведінки молоді в умовах сучасного українського суспільства Предметом роботи виступають особливості і чинники формування такої поведінки. Для досягнення мети дослідження передбачено виконання наступних завдань: – проаналізувати теоретико-методологічні напрацювання сучасних науковців стосовно теми і проблеми дослідження і на цій основі визначити сутнісні ознаки поведінкових моделей у сфері здоров'я; – виявити особливості та типи самозберігаючої поведінки, які притаманні сучасній молоді; – визначити чинники, які впливають на формування такої поведінки; – дослідити ціннісні орієнтації молоді в сфері здоров’я; – вивчити образ здоров’я, який склався в уявленнях молодих людей. Методи дослідження. В роботі використовувались: історичний метод (при дослідженні генезису концепцій здоров'я та здорового образу життя), порівняльний (при виявленні сутності та специфічних особливостей теоретичних підходів до розгляду здоров'я, інтерпретації його сутності), системний (при обґрунтуванні концепції самозбереження та його залежності від самозберігаючої поведінки), а також моделювання (при визначенні факторів, що впливають на стан здоров'я та на форми самозберігаючої поведінки). Серед конкретно-соціологічних методів у рамках дослідження знайшли застосування: аналіз документальних джерел, анкетування. Емпірична база дослідження. Для опитування застосовувалася репрезентативна вибірка, до якої ввійшли працівники Дніпропетровського відділення ООО “Комерційного банку "Дельта"”. Кількість опитаних: 100 осіб у віці від 22 до 35 років включно. Анкети оброблені на комп’ютері за допомогою програми SPSS. Як інформаційна база використовувались також опубліковані дані досліджень здоров'я молоді, що були проведені зарубіжними та українськими вченими, зокрема дані Регіонального моніторингового докладу №7 – “Молодежь в меняющемся обществе. Проект МОNEE. ЦВЕ/СНГ/Балтія. – ЮНІСЕФ”, а також дані соціологічного дослідження “Соціальні проблеми шкільної молоді м. Харкова”, проведеного Східноукраїнським фондом соціальних досліджень і соціологічним факультетом Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Джерелом щодо медико-статистичних показників здоров'я молоді слугували офіційні дані Держкомстату та дані Центру медичної статистики Дніпропетровської області. Структура роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загального висновку, додатків та списку використаної літератури. Загальні висновки Інформація про історію пізнання людиною проблем власного здоров'я і способів його збереження дає конкретні уявлення про складний шлях, який пройшло людство, щоб зрозуміти взаємозв'язок компонентів духовного, психічного і фізичного в її оздоровленні. Науково-технічна революція докорінно змінила життя, його умови. Відповідно драматично змінилася й адаптація людини до реального життя. Вона перестала залежати від росту, фізичної сили і міцності кісток. Пристосування людини до дійсності в наш час залежить переважно від її ціннісних орієнтацій, що знаходить своє відображення в конкретних видах поведінки, впливає на самозбереження індивіда. Молодь являється специфічною соціальною групою, на яку в сучасних умовах значного погіршення екологічного стану природного середовища, а також соціально-економічних реалій українського суспільства повинно бути прикута особлива увага всіх соціальних інститутів. Від здоров’я молодих людей, залежить майбутнє нації, її перспективи та демографічний розвиток. На наш погляд, отримані дані свідчать про проблемний стан здоров’я молоді, оскільки знайдені серйозні вади, які характеризують фізичний стан здоров’я, значна кількість молодих людей має проблеми з психоемоціональним станом і потребує соціально-психологічної та психіатричної допомоги, певні відхилення має духовний світ молоді, серйозні проблеми фіксуються у соціальній складовій здоров’я. Нездорове молоде покоління навряд чи зможе отримати повноцінну освіту, що відповідає світовим стандартам, професійну підготовку, яка дозволить їм ефективно працювати, включитися у суспільні відносини. Опинившись поза ринкових відноси, поза громадського життя, суспільства, воно поповнює ряди безробітних та девіантів. Поведінка є однією з основних детермінант здоров’я, ступінь впливу якої значно перевищує вплив багатьох інших чинників. Вона разом з біологією людини, медичною допомогою та навколишнім середовищем відноситься до основних чинників, що визначають рівень здоров’я. Самозбереження молоді в значній степені залежить від її самозберігаючої поведінки. Класифікація моделей такої поведінки дозволяє констатувати наявність двох їх великих груп: позитивної і негативної. Однак в ході дослідження було випробувано дієвість підходу, відповідно якого більш доцільним є розгляд самозберігаючої поведінки у площині чотирьох моделей: досягаючої, адаптивної, регресивної та руйнівної. Причому, тільки першу з них можна вважати такою, що дійсно позитивно впливає на стан здоров’я, самопочуття молодої людини. Решта градацій відображає поступове зниження активності видів поведінки в збереженні здоров’я, почуття відповідальності за підтримання організму в нормальному стані. Чотирьохвидова модель самозберігаючої поведінки дозволяє виявити в діяльності людей такі компоненти як свідоме ставлення до цінностей здоров’я, відношення до себе та інших людей з приводу здоров’я, усвідомлення руйнівної дії шкідливих звичок, наявність сформованих наукових понять стосовно законів і правил його збереження. В основі поведінки, напрямленої на здоров’я, лежать різні інколи взаємовиключаємі мотиви. Кореляції між діями, позитивними для здоров’я, бувають незначні, тоді як негативні для здоров’я поведінкові акти (куріння, вживання алкоголю, наркотиків) є взаємопов’язаними. При цьому відсутній легко ідентифікований позитивний орієнтир на здоров’я, котрий міг би стати основою для поведінкових актів, які спрямовані на підтримку здоров’я та уникнення ризиків. Відсутність такої орієнтації пояснюється тим, що більшість видів поведінки, важливих по впливу на здоров’я, викликані мотивами, котрі не пов’язані з здоров’ям, та поведінка в сфері здоров’я частіше пов’язана з результатом щоденної дії, не потребуючої свідомої мотивації. Результати опитування показують, що, незважаючи на поширений погляд стосовно безвідповідальності молоді щодо самозбереження, в цілому можна сказати, що молоді люди піклуються про своє здоров’я. Близько 90 респондентів, що були опитані за програмою даного дослідження, підтвердили високій статус у своїй свідомості здоров’я як соціальної цінності, здійснюють у різних формах поведінкові акти, спрямовані на його підтримання та відновлення. У зв’язку з переносом відповідальності з держави на індивідів проявилась адаптивна модель поведінки особливо у молоді, тому що саме молодь знаходиться у такому періоді який потребує визначення в цьому житті. І тому культура відношення до здоров’я буде постійно змінюватися, наприклад, у молодих людей досягаючого типу: можливі більші затрати на підтримку здоров’я, правильне та якісне харчування, заняття спортом, повноцінний відпочинок, так як саме здоров’я буде розглядатися в якості необхідного ресурсу в здійснені вертикальної мобільності з однієї сторони, а з іншої – максимально реального втілення існуючого потенціалу, якщо відсутня соціальна підтримку, а амбіції дуже високі. Для інших, які не мають матеріальних та психологічних ресурсів, характерна регресивна руйнуюча поведінка в сфері здоров’я. Адаптивна модель самозбереження являється основною формою поведінки сучасної молоді в області здоров’я. Вона не вимагає з їхнього боку значних зусиль, припускає задовольнятися реальним її станом. Зростання руйнівного впливу неблагоприємних екологічних чинників спонукає молодих людей до фаталістичного, потурального відношення до збереження власного здоров’я. В його основі лежить розуміння того, що які б зусилля не прикладала людини, її результати нівелюються природо негативними факторами. Основними бар’єрами в формуванні самозберігаючої поведінки у молоді є – недостатній рівень потреби в здоров’ї, матеріальний бар’єр, відсутність звички піклуватися про своє здоров'я, хибні уявлення про здоров’я, тому, що частіше за все вони сформовані на основі ненаукових джерел. Парадоксально виглядає елемент поведінки молоді, відповідно до якого, молодь, розуміючи пагубність шкідливих звичок, продовжує активну практику впровадження їх у своє життя, масово вживає алкогольні та тютюнові вироби, пробує наркотичні речовини. Тільки 10% молоді можна вважати такими, що принципово відстоюють позицію здорового образу життя, недопущення набуття шкідливих звичок. Таким чином, поведінкові фактори можуть бути як сприятливі, так і шкідливі для здоров’я, що залежить від вибору способу життя конкретною особою. При цьому слід враховувати, що протягом життя людина змінює моделі своєї поведінки під тиском суспільства, сім’ї, друзів, комерційної реклами тощо. Отже, для того щоб вплинути на поведінку людини, а особливо молодої, змусити її зробити вибір щодо самозберігаючої моделі поведінки, найліпше конструктивно-досягаючої або конструктивно-адаптивної, необхідні зусилля з боку як самої людини, так і її найближчого оточення та суспільства в цілому. З урахування важливості способу життя, поведінки у сфері здоров'я, як найважливіших детермінант здоров’я не викликає сумніву необхідність створення відповідної законодавчої бази, реформування інформаційного простору молоді щодо здоров'я (на данний момент вся інформація спрямована на інформування про небезпечність ВІЛ/СНІДу та зміни статевої поведінки молоді), створення навчальних курсів всіх рівнів (починаючи з дитячих дошкільних закладів) щодо наученню здоровому способу життя, формуванню потреби у здоров'ї ще з дитинства. На наш погляд, значну роль у цьому могла би відіграти система засобів масової комунікації, що за допомогою цілеспрямованих циклів молодіжних передач, могли б створити певні уявлення щодо здоров'я, причому у єдності його фізичної, психічної, соціальної складових, показати напрями його збереження. Всі наведені заходи, на наш погляд, могли б вплинути на конкретну поведінку молоді у сфері здоров'я, сприяти їй у виборі, формуванні та шляхів здійснення правильної моделі поведінки. Молоде покоління в більшості своїй опинилося без надійних соціальних орієнтирів. Руйнування традиційних форм соціалізації, заснованої на соціальній зумовленості життєвого шляху, з одного боку, підвищило особисту відповідальність молодих людей за свою долю та здоров’я, поставивши їх перед необхідністю вибору, з іншого – виявило неготовність більшості з них включитися в нові суспільні відносини. Вибір життєвого шляху став визначатися не здібностями і інтересами молодої людини, а конкретними обставинами. У недалекому минулому достатньо стійкі норми, регулюючі людські потреби і інтереси у сфері соціально-трудових відносин, надійно перешкоджали розвитку індивідуалізму і встановлювали строгі межі тому, чого законно могла добитися молода людина, стійкість суспільства забезпечувалася загальними цілями, що розділяються більшістю населення. Сучасна ж ситуація так само носить подвійний процес: з одного боку, розширюється приватний сектор і посилюється індивідуалізація, з іншою, підривається система соціального контролю, що породжує відчуття безконтрольності, вседозволеності, нестабільності. Такі процесі відображаються в свідомості окремих людей, трансформуються в нові поняття та цінності, які ми могли можливість спостерігати в ході дослідження на прикладі відношення до власного здоров’я. Таке положення, що характеризується знеціненням норм, свідчить про відчуження молоді від праці і ближнього соціального оточення, сприяє відтворенню соціальної нестабільності. Причому, аномалія буденного життя виявляється головним чином у втраті молодими людьми відчуття зв'язку з суспільством, сприяючи зростанню поведінки, що відхиляється і саморуйнується, в їх середовищі. Молодь повинна бути найбільш здоровою фізично частиною населення, життєвою силою суспільства, згустком енергії, нерозбещених інтелектуальних і фізичних сил, що вимагають виходу. За рахунок цих сил життя суспільства може і повинно бути наповнюватися новою, конструктивною динамікою. ...