институт.com.ua - національний студентський портал України
  • ТОП-оголошення
Система оголошень институт.com.ua допоможе Вам знайти або розмістити оголошення для студентів, пов'язані з освітою в Україні та закордоном, працевлаштуванням для студентів, репетиторством. Також Ви можете розмістити інформацію про послуги у сфері освіти.
Головна| Новини| Освіта в Україні| Реферати| Контакти
Искать в названии и в содержании Искать только в названии

Заказать работу на тему «витончена краса верленівських Пейзажів душі»


Тематика творів Л. М. Толстого

Зміст Вступ 2 1. Головні дати життя та творчості…………………………………………….4 2. Тематика творів Л. М. Толстого як відображення його внутрішньої біографії 6 2.1. Тема формування людської душі в автобіографічній трилогії. 7 2.2. Зображення Кримської війни у “Севастопольських оповіданнях”. 8 2.3. Роздуми про закордонну мораль в оповіданні “Люцерн”. 9 2.4. Зображення класової роз’єднаності Росії: “Ранок поміщика”. 10 2.5. Тема самовдосконалення людини. 10 2.6. Роздуми про рушійні сили історії і людини у романі-епопеї “Війна і мир”. 11 2.7. Мисль сімейна у романі “Анна Кареніна”. 23 2.8. Тема духовного воскресіння у романі “Воскресіння” 26 2.9. Сумніви у сенсі віри, мистецтва та життя: “У чому моя віра?”, “Що таке мистецтво?”, “Крейцерова соната”, “Смерть Івана Ілліча”. 28 Висновки 33 Література 36...

Тематика творів Л. М. Толстого

Зміст Вступ 2 1. Головні дати життя та творчості…………………………………………….4 2. Тематика творів Л. М. Толстого як відображення його внутрішньої біографії 6 2.1. Тема формування людської душі в автобіографічній трилогії. 7 2.2. Зображення Кримської війни у “Севастопольських оповіданнях”. 8 2.3. Роздуми про закордонну мораль в оповіданні “Люцерн”. 9 2.4. Зображення класової роз’єднаності Росії: “Ранок поміщика”. 10 2.5. Тема самовдосконалення людини. 10 2.6. Роздуми про рушійні сили історії і людини у романі-епопеї “Війна і мир”. 11 2.7. Мисль сімейна у романі “Анна Кареніна”. 23 2.8. Тема духовного воскресіння у романі “Воскресіння” 26 2.9. Сумніви у сенсі віри, мистецтва та життя: “У чому моя віра?”, “Що таке мистецтво?”, “Крейцерова соната”, “Смерть Івана Ілліча”. 28 Висновки 33 Література 36...

1300 рік в поемі Данте Аліг’єрі Божественна комедія

Вступ 3 Розділ І. Творчість Данте Аліг’єрі та його «Божественна комедія» 5 1.1. Творчість Данте та історія створення «Божественної комедії» 5 1.2 Композиція твору Данте «Божественна комедія» 6 Розділ ІІ. Божественна комедія» - зображення драматичної долі людської душі: її «загибелі», «переродження» та «тріумфу» 10 2.1 Ліричний герой поеми «Божественна комедія» 10 2.2 Проблематика твору Данте «Божественна комедія» 18 Розділ ІІІ. Відображення Данте Аліг’єрі подій власного та політичного життя в «Божественній комедії» 21 3.1 1300 рік та його значення в житті Данте Аліг’єрі 21 3.2 Політична боротьба в Італії в межах «Божественної комедії» 24 Висновки 28 Список використаної літератури 30 ...

1300 рік в поемі Данте Аліг’єрі Божественна комедія

Вступ 3 Розділ І. Творчість Данте Аліг’єрі та його «Божественна комедія» 5 1.1. Творчість Данте та історія створення «Божественної комедії» 5 1.2 Композиція твору Данте «Божественна комедія» 6 Розділ ІІ. Божественна комедія» - зображення драматичної долі людської душі: її «загибелі», «переродження» та «тріумфу» 10 2.1 Ліричний герой поеми «Божественна комедія» 10 2.2 Проблематика твору Данте «Божественна комедія» 18 Розділ ІІІ. Відображення Данте Аліг’єрі подій власного та політичного життя в «Божественній комедії» 21 3.1 1300 рік та його значення в житті Данте Аліг’єрі 21 3.2 Політична боротьба в Італії в межах «Божественної комедії» 24 Висновки 28 Список використаної літератури 30 ...

Тематика творів Л. М. Толстого як відображення його внутрішньої біографії

Зміст Вступ 2 1. Головні дати життя та творчості…………………………………………….4 2. Тематика творів Л. М. Толстого як відображення його внутрішньої біографії 6 2.1. Тема формування людської душі в автобіографічній трилогії. 7 2.2. Зображення Кримської війни у “Севастопольських оповіданнях”. 8 2.3. Роздуми про закордонну мораль в оповіданні “Люцерн”. 9 2.4. Зображення класової роз’єднаності Росії: “Ранок поміщика”. 10 2.5. Тема самовдосконалення людини. 10 2.6. Роздуми про рушійні сили історії і людини у романі-епопеї “Війна і мир”. 11 2.7. Мисль сімейна у романі “Анна Кареніна”. 23 2.8. Тема духовного воскресіння у романі “Воскресіння” 26 2.9. Сумніви у сенсі віри, мистецтва та життя: “У чому моя віра?”, “Що таке мистецтво?”, “Крейцерова соната”, “Смерть Івана Ілліча”. 28 Висновки 33 Література 36...

Тематика творів Л. М. Толстого як відображення його внутрішньої біографії

Зміст Вступ 2 1. Головні дати життя та творчості…………………………………………….4 2. Тематика творів Л. М. Толстого як відображення його внутрішньої біографії 6 2.1. Тема формування людської душі в автобіографічній трилогії. 7 2.2. Зображення Кримської війни у “Севастопольських оповіданнях”. 8 2.3. Роздуми про закордонну мораль в оповіданні “Люцерн”. 9 2.4. Зображення класової роз’єднаності Росії: “Ранок поміщика”. 10 2.5. Тема самовдосконалення людини. 10 2.6. Роздуми про рушійні сили історії і людини у романі-епопеї “Війна і мир”. 11 2.7. Мисль сімейна у романі “Анна Кареніна”. 23 2.8. Тема духовного воскресіння у романі “Воскресіння” 26 2.9. Сумніви у сенсі віри, мистецтва та життя: “У чому моя віра?”, “Що таке мистецтво?”, “Крейцерова соната”, “Смерть Івана Ілліча”. 28 Висновки 33 Література 36...

Українська пісня – злет душі людської

Вступ I. Біля джерел народної пісенності ІІ. Календарно-обрядова пісня є найстаровиннішою верстою української пісенності а) “Щедрий вечір, добрий вечір” (колядки, щедрівки) б) “Благослови, мати, весну закликати” (веснянки, гагілки) в) “Ой на Івана, на Купала” ІІІ. Родинно-обрядові пісні а) “Друженьки, співайте, косу розплітайте” (весільні) б) “Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дітяточком малим...” (колискові пісні) в) Голосіння IV. Історичні пісні та думи а) Історичні пісні б) Думи V. Соціально-побутові пісні а) “Боронив я свою Україну” (козацькі, рекрутські та солдатські пісні) б) Чумацькі пісні VI. Родинно-побутові пісні а) “Цілуй, цілуй, цілуй її, - знов молодість не буде!” (пісні про кохання) б) “Заспіваємо пісню веселеньку” (жартівліві та сатирічні пісні) VII. Пісні релігійні VIII. Українська пісня в еміграції ї а) Українська пісня на Кубані б) Пісенна культура українців Канади IХ. Висновок ...

Характеристика культурологічних теорій ХХ ст. (О. Шпенглер, А. Тойнбі, М. Бердяєв)

Вступ 3 1. Трагедія культури у філософії О. Шпенглера 4 2. Культура і творча особистість в трактуванні Бердяєва 8 3. Концепція розвитку культури Тойнбі 11 Висновки 15 Список використаної літератури 16 Вступ Початок ХХ століття приніс людству багато духовних відкриттів, надав численні зразки нового відношення до людини, світу, пізнання. Саме на цей час приходиться бурхливий розвиток нових видів мистецтв, жанрів, підходів і прийомів художнього відображення реальності. Філософія і психологія збагачуються новими концептуальними підходами. Не менш значимими є досягнення в теоретичному осмисленні ходу історії, розвитку цивілізації і культури людства. Багато хто із сучасників початку ХХ століття вважали, що наступає кінець світу, крах гуманізму, ідей світлого майбутнього. Захиталися устої релігійності, моралі. Перша світова війна, котра вибухнула на той час, показала все безглуздя, що має в своїй суті людська істота, висвітлила найтемніші та найнепривабливіші сторони її душі. Все це надало можливість багатьом мислителям, науковцям, суспільним діячам по-новому зглянути як на окрему людину, так і на розвиток усієї культури та цивілізації в цілому. В даній роботі будуть висвітлені основоположні ідеї Шпенглера, Бердяєва, Тойнбі, які вмістили у собі найбільш характерні погляди того часу. Висновки Мислителі початку ХХ ст. вперше заговорили про можливість загибелі людської цивілізації, зокрема європейської. Еволюціонізм, який раніш вселяв в душі дослідників певний оптимізм і віру в те, що хід історії людства прагне до вдосконалення, на початку століття перетворився у поглядах багатьох філософів на інші, альтернативні концепції. Історичні, культурні, етнографічні дослідження, які проводилися на той час підштовхнули науковців до думки, що існуюча цивілізація може зникнути так же як це було з цивілізаціями майя, ацтеків, давніми китайцями та греками. Питання стояло в тому, чи зникне це все разом, чи тільки ті соціокультурні утворення, які знаходяться на „кінцевому етапі розвитку” своєї цивілізації. Концептуальні побудови у філософій культури надихалися не стільки пошуками істини як такий, скільки шуканням значення життя, значення історії, мети існування і призначення людини. Мислителі, спираючись на богословську і літературну традицію і чутливо реагуючи на кризове положення сучасного духовного світу, прагнули затвердити в ньому як високі гуманістичні цінності віру в неможливість знищення і велику духовно відроджуючу силу культури, що утілює духовну всезагальність світу, і віру у вільну творчу особистість, животворну загальнолюдську ідею культури. Вчення про культуру стало вершиною світоглядної системи, бо через культуру в життя людини входить вище значення і мета існування, встановлюється гармонійний зв'язок між особистістю і людством в їх залученні до духовної суті світу. Твори Шпенглера і Бердяєва виявили наявність на той час песимістичного підходу у вирішенні долі культури, зокрема європейської. Позиція Тойнбі більш оптимістична – вона змушує сподіватися на те, що в будь-якій критичній ситуації людина, завдяки творчій суті своєї особистості, зможе знайти шляхи спасіння, винайти нові культурні форми, утворити нову цивілізацію. ...

Етапи становлення психології

Зміст Вступ 3 1. Перший етап. Часи античності - предметом психології є душа. 5 1.1 Взаємозв'язок душі й тіла в поданні древніх 5 1.2 Основні положення про душу в античній психології 6 1.3. Підсумки розвитку античної психологічної думки. 10 2. Другий етап. XVІІ - XІ вв. - предметом психології стає свідомість 11 3. Становлення психології як самостійної науки 16 3.1. Третій етап розвитку психології - психологія як наука про поведінку 16 3.2. Четвертий етап – несвідоме як предмет психології. 18 3.3. Сучасний етап у розвитку психології. Процеси переробки інформації й результати цих процесів як предмет психології. 23 Висновок 27 Список використаної літератури 29 Мета даної курсової роботи - визначити шлях становлення психології як науки. Для вирішення мети курсової роботи, потрібно вирішити наступні завдання: • вивчити закономірності розвитку знань про психіку. • розкрити взаємозв'язок психології з іншими науками, від яких залежать її досягнення. • з'ясувати залежність зародження й сприйняття знань від соціокультурного контексту, від ідеологічних впливів, тобто від запитів суспільства. • вивчити роль особистості, її індивідуального шляху в становленні самої науки Розвиток психологічного знання як результату творчої пізнавальної діяльності людини в його цілісності й у його реальній діалектиці на різних етапах культурної еволюції людства становить об'єкт нашого дослідження. Спроби осмислити процес психологічного пізнання, описати його зміст і структуру (сукупність поглядів, ідей, підходів, напрямків і плинів, категорій і понять), його інституціональні й персональні-особистісні аспекти, а також закономірності й етапи розвитку становлять предмет курсової роботи. Складність і багатоаспектність психологічного пізнання як об'єкта дослідження, а також безпосередній зв'язок його осмислення з розвитком загальнонаукових поглядів про людину й психологічних ідей, з методологічними й ідейними впливами обумовлюють відповідно різні визначення предмета курсової роботи. У їхній основі - виділені й акцентуємі тими або іншими авторами сторони або аспекти єдиного об'єкта історико-психологічного аналізу. Хронологічні рамки даного дослідження від античного до сучасного....

Наукові та суспільні чинники виникнення психології

Вступ 3 1. ВНЕСОК АНТИЧНИХ МИСЛИТЕЛІВ У РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАУКИ 4 2. ЗНАЧЕННЯ НАУКОВИХ РОЗРОБОК НОВОГО ЧАСУ ДЛЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГІЇ 6 3. СУСПІЛЬНІ ТА НАУКОВІ УМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ПСИХОЛОГІЇ ЯК НАУКИ В ХІХ СТОЛІТТІ 11 Висновки 16 Література 17 Вступ Шлях становлення психології як науки надзвичайно складний. На цьому шляху одна криза змінює другу. На початку криза психології душі, потім криза психології свідомості, а тепер криза психології поведінки. І кожен раз, коли з'ясовувалась помилковість або обмеженість шляху, вибраного психологією, знаходились скептики, які заявляли, що психологія взагалі не може бути наукою. При цьому посилались на те, що вона займається невидимими внутрішніми процесами в голові людини, що "душа" не пізнавана, що її науково дослідити не можна. Як би там не було, але психологія як наука існує і успішно розвивається сьогодні майже в усіх країнах світу. Історія виникнення і становлення її в Європі є предметом дослідження і розгляду у наданій роботі. Висновки Психологія пройшла тривалий шлях у своєму розвитку раніш ніж стала наукою в сучасному розумінні цього поняття. Велике значення для її формування стало накопичення знань людства щодо психічних явищ, починаючи з їх осмислення ще в давні часи і закінчуючи емпіричними дослідженнями ХІХ ст. Головними чинниками, які спричинили формування психологічної галузі знань стали такі наукові теорії ХІХ століття, як дарвіністська еволюційна теорія і марксистський погляд на розвиток світу. Вони заклали його матеріалістичне розуміння, в тому числі і для явищ психіки, і, тим самим, обгрунтували можливість її практичного дослідження. Роботи М.Сєченова і І.Павлова наприкінці століття щодо дослідженні рефлекторної діяльності особливим чином організованої матерії – мозку – надихнули науковців на думку щодо можливості ефективно і плідно вивчати психічний світ людини. І не важно, що через певний час розвиток психології знов зайшов в тупік, – вона вже сформувалась і постала як окрема галузь знань людства, з притаманним їй категоріальним апаратом, науковими методами дослідженнями і багатої концептувальною базою. Виникнення психології обумовилось і суто практичними потребами суспільства – необхідністю лікування психічних хвороб, надавати консультаційну допомогу, пояснювати явища суспільної свідомості і поведінку окремих осіб, що з розвитком суспільних відносин у ХІХ століття набуло великого значення і актуальності. ...

Романтизм як ідейно-культурний напрямок

Вступ 3 1. ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК РОМАНТИЗМУ 4 2. ХАРАКТЕРНІ ІДЕЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОМАНТИЗМУ 7 Висновки 13 Література 14 Вступ Людям притаманно існувати в межах певної історичної епохи, поділяти своє буття на періоди. Маючи деяку основу свого життя, вони намагаються утримати її, зберегти, максимально пристосувати до умов існування. Всі їхні ідеї, думки, концепції спрямовані на теоретичне обґрунтування основ існування. В них люди знаходять силу, вихідні принципи для подальшого розвитку. В них же відбувається накопичення й нових поглядів, які спричиняють переосмислення свого життя, особливо у трагічні історичні періоди розвитку. Так відбулося і з романтизмом. Він з'явився та поширився на межі ХVIII – ХІХ ст. і не був схожим на жодне з культурних явищ, що мало до цього людство. Безперечно, на його виникнення вплинув весь попередній досвід цивілізації, але явище романтизму, незважаючи на його досить широкий і всеохоплюючий характер, не можна сплутати з жодним іншим. Вивчення його є корисним для розуміння сутності розвитку суспільних відносин та подій того часу, механізмів та логіки відображення явищ дійсності за допомогою художніх засобів. Висновки Романтизм з'явився поворотним пунктом в історії європейської художньої культури і естетичної думки. Поняття романтизму пов'язане перш за все з художнім напрямом, що виник в Німеччині в останнє п'ятиліття XVIII в. Але оскільки цей напрям відповідав настроям і образу думок найактивніших представників європейського суспільства тієї пори, то дух романтизму був дуже швидко засвоєний в самих різних областях культурного і соціального життя: від природних наук до політичних вчень і рухів, від рівня виробництва духовних цінностей до рівня суспільного умонастрою. Заслуги романтиків у розвитку світового мистецтва важко переоцінити. Вони розширили й оновили старі художні форми, розробили жанри історичного роману, фантастичної повісті, ліро-епічної поеми, нові форми драми, досягли небувалої майстерності в ліричній поезії. Поряд з художніми відкриттями великої античної літератури від Гомера до Овідія, що наснажили геній титанів пізнього середньовіччя та доби Відродження, проклали шлях до художнього дослідження діалектики душі, разом з художніми відкриттями французького класицизму та доби Просвітництва, романтизм – спадкоємець кращих традицій літератури минулого, зі свого боку, багато в чому сприяв подальшим великим досягненням мистецтва....

Основні положення гуманістичної теорії К. Роджерса

Вступ 3 1. Концепція особистості Роджерса. 4 2. Поняття неврозу та особливості його лікування. 7 3. Психотехніка в клієнт-центрованої психотерапії К.Роджерса. 9 Висновки 14 Література 15 Вступ У середині ХХ століття у людства знов з’явилась можливість відчути себе гуманним суспільством. До цього часу пануючі з початку століття фрейдистські і неофрейдистські концепції, лякали існуванням в глибинах людської душі страхітливих інстинктів та потягів, які ставили людського індивіда в один ряд з тваринами. Таким поглядам протиставив себе гуманістичний напрям в психології, котрий визнавав тільки позитив в людському існуванні. Гуманістична психологія стала „третьою силою” поруч з фрейдизмом та біхевіоризмом. Її засновники – А.Маслоу, Г.Олпорт, К.Роджерс – вважали, що фрейдистські, біхеовіристські та інші підходи недостатньо довіряють людині. Своєю головною задачею психологи-„гуманісти” вбачали в необхідності створення умов для розкриття резервів людської особистості. Першим з гуманістичних напрямів прийнято вважати психотерапію Карла Роджерса, або терапію, яка зосереджується на клієнті. Ідеї і практичні підходи Роджерса до максимальної реалізації внутрішніх можливостей людини знайшли розповсюдження не тільки в психології і психотерапії, але і в педагогіці, соціальній роботі, юриспруденції. Вони були взяти на озброєння в політиці, в промисловості, в армії, почали широко використовуватися в релігійній діяльності, здійснили вплив на розвиток сучасної філософії і теології. Дана робота розглядає сутність роджерівських гуманістичних поглядів, їх застосування в психотерапевтичній практиці. Висновки Карл Роджерс і його послідовники виходять з твердження, що до організму і особистості будь-якої нормальної людини від природи закладені позитивні сили, які сприяють здоров'ю, розвитку і вдосконаленню. Роджерс вважав, що прагнення до досягнення свого рівня компетентності і саморозвитку не завжди усвідомлене, а сам цей рівень може істотно індивідуально розрізнятися з своїх біологічно закладених завдатків. З точки зору Роджерса, функціонування людини передбачає наявність внутрішніх тенденцій до самоактуалізації. Ці тенденції можуть блокуватися різними перекрученостями соціалізації, проте їх можна розблокувати в тих випадках, коли відношення „терапевт-клієнт” характеризується безумовним позитивним сприйняттям, правильним емпатичним розумінням, щирістю та повнотою. Недирективний метод Роджерса хоч і не передбачає якихсь складних технічних прийомів, але вимагає від терапевта непідробної щирості, уваги, співпереживання. Невідомо, що є складнішим, чи набути неабиякий досвід оригінальної психотехніки, чи бути справжньою людиною – щирою та гуманною. ...

Проблема кольору в естетиці дизайну

Вступ 3 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕСТЕТИКИ КОЛЬОРУ 4 2. ПРАКТИКА ВИКОРИСТАННЯ КОЛЬОРУ В ДИЗАЙНІ 4 Висновки 4 Список використаної літератури 4 Вступ Естетика як наука про споглядальне або творче відношення людини до дійсності вивчає специфічний досвід її освоєння, в процесі і в результаті якого людина може перебувати в різних станах чуттєвої ейфорії, захоплення, невимовної радості, блаженства, катарсису, екстазу, духовної насолоди. Відповідно до духовно-матеріальних основ буття, людині властива здатність відчувати такі стани психологічного піднесення, знаходячи джерело його виникнення в різних формах і об’єктах дійсності. Одним із таких джерел є колір, відтінки, насиченість, яскравість якого можуть приносити як душевну насолоду, так і психологічне незадоволення. Особливо актуальним є підбір кольору в повсякденному житті сучасної людини – в предметах, що її оточують, в дизайні приміщення, одязі. Психологи встановили, що різний колір може по-різному діяти на почуття та настрій індивіда. Спеціалісти промислового дизайну враховують досягнення фахівців з кольору при виготовленні обладнання, оформлення приміщень, створення нових моделей одягу. Сутність естетиці дизайну полягає в особливій здатності людини реагувати на різні кольори та їх поєднання. Висновки Колір відіграє велике значення в естетичному пізнанні людиною світу. Поєднання відтінків, їх насиченість та яскравість здійснюють певний психологічний вплив на людину, має здатність створювати в неї певний настрій або стан душі. Людський індивід прагне оточити себе таким колірним поєднанням, яке найбільш відповідає його естетичному уявленню про світ, життєвої стратегії особистості. Виходячи з того, що "скільки людей, стільки смаків" існує певна проблема в уніфікації колірного оформлення соціального середовища. Галузі виробництва, які тісно пов’язані з розробкою дизайну свого продукту, постійно випробують вагання в розв’язанні проблем кольору. Сучасні дизайнери інтер’єра, одягу йдуть за шляхом "найменшого опору" – вони пропонують декілька варіантів колірного рішення, постійно оновлюючи свої колекції. Вважається, що сьогодні дещо втрачений першопочатковий сенс кольорів, що вкладали в них люди. На сприйняття тих чи інших барв або відтінку значним чином впливають мода, традиції. Крім цього, для "схвалення" модного кольору соціумом велике значення мають інтенсивні рекламні кампанії та соціальні технології. Дослідження вчених щодо природи кольору та його психологічного впливу на людину базуються, в основному, на його фізичних характеристиках або на узагальненні суб’єктивних відчуттів реципієнтів, що дає змогу мати різні класифікації кольорової гами, які використовуються в дизайні та при оформленні продукції промислового виробництва та архітектурі. ...

Проблема істини філософії

Вступ 3 1. Поняття істини та еволюція її розуміння в історії філософії та культури. 4 2. Проблеми критерію істини. Основні концепції. 8 3. Істина в філософії, науці та праві. 12 Висновки 19 Література 20 Вступ Проблема істини споконвіку цікавила мислителів. Без спроб її розв’язання не обходилася і не обходиться в даний час жодна область знання. У філософії із самого початку осмислення пізнавальної проблематики постало питання: якщо ми сприймаємо дійсність через певні наші образи, уявлення й поняття, то якою мірою можемо бути впевнені в їх надійності? Зазначене питання постає у гносеології як питання про істину в пізнанні. Погляди на дану проблему безперервно змінювалися. Філософи пропонували і уточнювали нові концепції розуміння і пізнання світу. Як у минулому, так й в сучасних умовах три великих цінності залишаються високим мірилом як людських діянь, так й самого життя людини – її служіння істині, добру та красі. Перша уособлює цінність знання, друга – моральні підвалини життя і третя – служіння цінностям мистецтва. При тому істина є тим фокусом, у якому з'єднуються добро й краса. Для того, щоб розібратися в проблемі істини слід проаналізувати питання пізнаваності світу, суверенності мислення, шляху, який проходить наше мислення в ході досягнення істини, розгледіти перехід від абстрактного до конкретного, уяснити питання відношення абсолютної і відносної істини, а також її критеріїв. Висновки Істина постає не як щось застигле, вічне, незмінне, а як процес функціонування інтелектуального складника суспільно-історичного життя. У цьому процесі наявні чуттєва, раціонально-логічна та досвідно-практична складові частини. Тому й ознаки істини на різних рівнях її функціонування можуть бути різні: чуття засвідчує нам фактичність існування або неіснування будь-чого; мислення фіксує суттєві та необхідні зв’язки, характеристики, риси реальності; практика та досвід окреслюють умови та межі застосування розумових конструкцій. Якби пізнання із самого свого початку не було б істинним сприйняттям дійсності, то людина не могла б не тільки розумно перетворювати навколишній світ, але й пристосуватися до нього. Сам факт існування людини, історія науки та практики підтверджують справедливість цього положення. Разом з тим, слід визнати, що шлях до істини завжди був тривалим, суперечливим. Він постійно підвернений впливу крайнощів та оману. Діалектика пізнання абсолютної істини, як пізнання світу в цілому, полягає в тому, що вона складається із суми відносних істин, а в кожній відносній істині мають місце елементи, частинки абсолютного знання, тобто такого знання, яке не може бути спростоване в майбутньому. Отже, пізнання істини – це процес взаємодії, співвідношення абсолютної і відносної істин: абсолютне знання розкривається через відносне, а відносне має у собі абсолютне, його елементи. Критеріїв істини існує багато, але найголовнішим на сьогоднішній день є практика. Крім практики існують і інші критерії: чуттєвий, логічний, естетичний, але всі вони, кінець кінцем, опосередковані практикою. Тому суспільна практика є вирішальним і загальним критерієм істини. ...

Географічне положення країн, специфіка природного середовища та їх вплив на формування соціально-психологічних особливостей населення країн світу

Вступ 3 1. Проблема визначення природного середовища як фактора формування психологічних особливостей нації. 4 2. Вплив географічного середовища на духовне життя етносу. 7 3. Культурологічні аспекти формування психологічних особливостей народу країни через географічні фактори. 12 4. Природничо-філософський підхід до визначення детермінант психологічного розвитку етносу. 17 Висновки 22 Література 23 Вступ Соціальна психологія як і етнопсихологія об’єктом своїх досліджень визначає великі групи людей, які мають певні закономірності свого формування та розвитку, психологічні характеристики і властивості. Для визначення таких особливостей в межах даних наук розробляються такі поняття як „менталітет нації”, „самосвідомість нації”, „ідентифікація (самоідентифікація) етносу” та ін. Все це свідчить про те, що масові психологічні явища вчені намагаються систематизувати і аналізувати відповідно до подібних індивідуально-психологічних процесів. Народ, нація в даному випадку виступає як єдиний суб’єкт, як певний цілий організм, якому притаманні свої внутрішні риси. Головною задачею науковців є визначення детермінант, що здійснюють вплив на формування таких характеристик, а також окреслити психологічні характеристики, котрі відрізняють один народ від іншого. Одним із напрямків досліджень є аналіз впливу географічного положення країн, специфіка природного середовища, які потенційно можна вважати факторами, що визначають психологічні особливості, „душу народу” протягом всього історичного процесу становлення певного етнічного утворення. В даній роботі розглянуті деякі аспекти географічного підходу у формуванні етносвідомості, а також проаналізовані роботи в цій області провідних науковців різних країн: етнопсихологів, етнографів і філософів. Висновки На формування соціально-психологічних особливостей людей, що проживають в однакових природних умовах здійснюють вплив багато чинників, серед яких географічне положення країн та специфіка природного середовища відіграють важливу, але не вирішальну роль. Формування етносу здійснюється протягом значного історичного часу, і сьогодні ми можемо говорити, що, дійсно, народи і народності, що розвивалися в однакових природних умовах, мають більш спільного між собою, ніж народи, які проживали в різних за кліматом і ландшафтом країнах. Особливо яскраво ці відмінності, як показано, в різних наукових джерелах, проявляються при співставленні північних і південних народів. Менш відчутною є різниця між людьми, що проживали і проживають в різних природних зонах (тундрі, лісах, лісостепу, степу, горах та ін). Етнопсихологи виявляють певні відмінності в поведінці і звичаях даних представників, однак їх теоретичні конструкти виглядають непереконливо, а часом і суперечливо. Російський, як і українських народ, мав в процесі свого етногенезу різні географічні умови (наші предки освоювали як степ, так і гори, і ліса), однак, характеризуючи ці народи загалом, різні дослідники надають вирішального значення різним природним факторам для формування „душі народу”. Одні віддають пріоритет величезним просторам (степам), інші – лісам, треті – наявності розгалуженої гідросферної системи. Само поняття „душа народу” або „психологічні особливості нації”, „менталітет” є доволі невизначеними поняттями. Надаючи конкретну психологічну характеристику нації, науковці завжди роблять посилання на те, що в її середині, завжди існує достатня кількість індивідів, що мають цілком протилежні психологічні якості. ...

Вплив емоцій на особистість людини

Вступ 3 Розділ І. 5 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕМОЦІЙНОГО ЖИТТЯ ОСОБИСТОСТІ 5 1.1. Сутність емоцій та їх значення у житті людини 5 1.2. Класифікація емоцій. 9 Висновки до 1-го розділу 15 Розділ 2. 16 ЕМОЦІЇ ЯК ФАКТОР ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ 16 2.1. Регулятивне значення емоцій в самотворенні особистості. 16 2.2. Негативний вплив емоційного фактору на особистість. 21 Висновки до 2-го розділу 25 Розділ ІІІ 26 ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ЕФЕКТУ ЕМОЦІЙНОГО ЗГОРЯННЯ НА ОСОБИСТІСНУ СФЕРУ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ 26 3.1. Теоретичні основи дослідження. 26 3.2. Отримання емпіричних результатів. 28 3.2.1. Визначення рівня домагань респондентів. 28 3.2.2. Визначення степені емоційного вигоряння респондентів 31 3.2.3. Інтерпретація результатів дослідження 35 Висновки до 3-го розділу 37 Загальні висновки 38 Список використаної літератури 40 Додатки 42 Вступ Актуальність дослідження. В епоху інформаційних і соціальних технологій, інтенсивного розвитку науки і техніки змінюється темп і насиченість суспільного життя. Людина з’являється залученою до швидкоплинних, високоінформативних та емоційно напружених соціальних процесів. В таких умовах особливого значення набуває афектно-вольова сфера особистості. Її стійкість, здатність протистояти фізичному та моральному навантаженню обумовлює життєздатність індивіда, його психологічне здоров’я, продуктивність діяльності в професійній сфері. Зріст нервових захворювань спричиняється дією негативних емоційних чинників, з якими людина часом не здатна справитися. Стреси, дистреси та психічні розлади стали головною ознакою сучасного життя. В психології, практичний напрям якої прагне до створення умов щодо психологічної підтримки та захисту людини, емоційна сфера є об’єктом тривалих наукових досліджень, коріння яких сягають глибини століть. Терміни „афекти” і „пристрасті були основоположними для розгляду афективної сфери у працях „Про душу” Арістотеля, „Пристрасті душі” Декарта, „Етика” Спінози, „Антропологія з прагматичного досвіду” Канта та ін. Емпіричні дослідження емоцій розпочалися з постанням психології як науки у сучасному розумінні цього слова. Основоположні положення емоційних процесів описані у творах У. Джемса (1884), Г. Ланге (1890), І.М. Сєченова (1904), І.П. Павлова (1905), В. Кеннона і Ч. Шеррінгтона (1910), В.М. Бехтерєва (1929). В сучасній науці розвинувся цілий напрям дослідження емоційної сфери, провідними представниками якого стали: Л.М. Аболін, І.Д. Бех, В.К. Вілюнас, Л.С.Виготський, В. Вунд, Б.І. Додонов, О.В. Запорожець, К.Є. Ізард, І.С. Кон, О.І. Кульчицька, О.М.Леонтьєв, В.С. Мухіна, Я.З. Неверович, С.Л. Рубінштейн, П.В. Симонов, О.Я. Чебикін, Т.М. Чебикіна. Важливими у сучасній психологічній науці є дослідження впливу емоційних чинників на професійну діяльність індивіда, особливо у сфері науки і освіти. Емоційний компонент у педагогічній творчості, педагогічній майстерності було розглянуто в дослідженнях Ю.П. Азарова, Л.М. Ахмедзянової, Ф.Н. Гоноболіна, В.А. Кан-Калика, М.Д. Никандрова, Д.Ф. Ніколенка, А.С. Макаренка, І.Є. Синиці, В.О.Сухомлинського та ін. В працях Л.І. Божович, Л.А. Гапоненко, Н.Ф. Каськової, М.Г.Демидової, Р.П. Мільруда, А.В. Петровського, О.П. Саннікової, П.М. Якобсона та інших дослідників вивчалися прояви емоційності як фактора, що здійснює позитивний або негативний вплив на організацію навчально-виховного процесу й успішність професійної діяльності в цілому. Однак, численні теоретичні розробки в даній сфері призвели до виникнення різних підходів та різного тлумачення феноменів емоцій та почуття. Крім того, не зважаючи на значну теоретичну базу дослідження емоційних процесів, не вдалося розробити дієвої та ефективної методики долання психологічних перешкод в ході спілкування. Праця багатьох професіоналів, в тому числі і педагогів, залишилася досить вразливою від емоційного перевантаження. Тому метою даної роботи є теоретичний аналіз та узагальнення напрацювань в даній області, визначення впливу емоцій на особистість. Об’єкт дослідження – емоційна сфера особистості. Предмет дослідження – вплив емоцій на формування та розвиток особистості педагогічного працівника. Для реалізації мети дослідження передбачено виконання наступних завдань: – узагальнити теоретичні напрацювання психологів в області емоційної сфери; – проаналізувати шкідливий вплив негативних емоційних процесів на формування особистості; – зібрати та проаналізувати емпіричний матеріал щодо впливу феномену емоційного згоряння на формування особистісних якостей педагога. Методи дослідження. У теоретичній частині використано методи аналізу, узагальнення та синтезу існуючого наукового матеріалу з проблем емоційної сфери. В емпіричній частині для вивчення міри вираженості та симптомів синдрому емоційного вигоряння вчителя використовувалась методика діагностики емоційного вигоряння В.В.Бойко та методика визначення рівня домагань Шварцландера. ...

Відповіді на питання модуля з філософії

Заказ 3605. Філософія Відповіді на питання модуля з філософії Зміст Завдання № 1 3 Завдання № 2 3 Завдання № 3 5 Завдання № 4 5 Завдання № 5 6 Завдання № 6 7 Завдання № 7.. 7 Завдання № 8.. 8 Завдання № 9. 10 Завдання № 10.. 11 Завдання № 11. 12 Завдання № 12 15 Завдання № 13. 18 МОДУЛЬ № 2 ТЕМИ 7 – 12 ОСНОВНІ ЕТАПИ ІСТОРІЇ ФІЛОСОФІЇ ЗАХОДУ. (ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ – ФІЛОСОФІЯ ЛЮДИНИ ХХ СТ.) І. Перевірте рівень засвоюваності щойно вивченої вами теми шляхом письмових відповідей на поставленні запитання. 1. Сформулюйте чотири правила методу Р. Декарта, що сприяють правильній роботі інтелекту. 2. Які принципові зміни в науковій і філософській картині світу відбулися в Новий час? 3. Перерахуйте введені німецькою класичною філософією принципи. 4. В чому полягає значення перевороту І. Канта? 5. Що таке „абсолютна ідея” за Гегелем? 6. Порівняйте вихідні ідеї класичної й некласичної філософії. 7. Перерахуйте основні напрями у зарубіжній філософії ХХ ст. 8. Назвіть вихідні ідеї екзистенціалізму, філософської антропології, персоналізму та фрейдизму. 9. Перерахуйте основні філософські погляди Г. Сковороди. 10. Окресліть філософські позиції і погляди П. Юркевича. ІІ. Самоперевірка засвоєння змісту основних понять, категорій, тем шляхом їх визначення. Споріднена праця – праця за покликанням. Цей термін зустрічаємо в працях Г. Сковороди, який писав: „Найвище задоволення, отже і щастя, приносить людині споріднена праця, праця за покликанням, не своїми наслідками, винагородою чи славою, а самим процесом. Така праця є не тільки засобом забезпечення матеріального існування людини, але й способом її духовного самоствердження, джерелом радості і "весілля" [5, c. 82]. Споріднена праця не стільки засіб, скільки сенс життя”. Деїзм (від лат. deus – Бог) – філософське вчення, згідно з яким Бог створив світ, дав першопоштовх і надалі не втручається у справи. Деїстичні принципи з’явилися в період Середньовіччя, коли розгляду підлягало питання ролі людини в створенні та функціонуванні всього того, що породжено божественною силою. Субстанція (від лат. substantia – „сутність”) – те, що лежить в основі, незмінна першооснова всього сущого. В історії філософії категорія „субстанція” посідала одне з центральних місць, набуваючи ідеалістичних або матеріалістичних тлумачень. Спочатку субстанцію розуміли як речовину, з якої складаються всі предмети, пізніше – як особливе найменування Бога, що призводило до дуалізму душі і тіла. Апріорний (лат. a priori – „первісно”) – термін ідеалістичної філософії, котрим позначаються знання, отримані до досвіду і незалежно від нього, і яке споконвічно притаманне свідомості. Апріорний – значить такі знання, що добуті не із практичного досвіду, а взяті „із голови”. В переносному смислі слово „апріорний” означає „знання без перевірки”, взяті нібито наперед, ніж підтвердиться їх істинність. Воля – одна із функцій людської психіки, яка полягає насамперед у владі над собою, керуванні своїми діями й свідомому регулюванні своєї поведінки; прагнення досягти своєї мети; рішучість. В філософії – здатність людини мобілізовувати і спрямовувати свої психічні та фізичні сили на розв’язання завдань, що постають в ході її діяльності, свідоме подолання труднощів та перешкод; одна із сутнісних сил людини. Воля – головне поняття волюнтаризму – ідеалістичного напряму в філософії, який проголошує першоосновою буття волю. Екзистенція (від лат. existentia – „існування”) – основна категорія екзистенціалізму, яка означає внутрішнє буття людини, те непізнаване, ірраціональне в людському „Я”, внаслідок чого людина є конкретною неповторною особистістю. Ірраціональний (від лат. iirationalis – „несвідомий”, „нерозумовий”) – в ідеалістичній філософії – такий, що не можна виразити в поняттях логіки, недоступний розумному поясненню. Ірраціональне – те, що знаходиться за межами розуму, алогічне чи неінтелектуальне, несумісне з раціональним мисленням або, навіть, суперечливе йому. Джерелом пізнання виступає інтуїція, почуття. Позитивізм (від франц. positivus – „умовний, позитивний, побудований на думці”) – філософський напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід, заперечуючи пізнавальну цінність філософських знань, теоретичного мислення. На думку О. Конта, засновника позитивізму, позитивні знання – це „справжні” знання, які засновуються на досвіді. Відповідно до цього, слово „позитивний” можна тлумачити як „науковий” (науковий, побудований на емпіричному підтвердженні). Абсурд (від лат. absurdus – „безглуздість”) – в загальному розумінні нісенітниця, безглуздість. З точки зору екзистенціалістів, абсурд – це хворобливий стан, під час якого людина постійно розривається між раціональним та ірраціональним, між властивою для людини потребою в іншій людині "і нерозумним мовчанням світу" (А.Камю). А. Камю вбачає корені абсурду не в людині, і не в світі, а їх співіснуванні. Верифікація (від франц. verification, що походить від лат. verus – „істинний”, і fasere – „робити”) – в загальному розумінні – встановлювати істинність. Термін „верифікація” зустрічаємо у неопозитивістів, де ним позначається операція (метод) за допомогою якої встановлюють осмисленість висловлювання. Полягає у зведенні висловлювань до чуттєвих фактів. Несвідоме – термін із психоаналізу З. Фрейда. „Несвідоме”, за Фрейдом, – особлива психічна реальність (глибини людської психіки), яка притаманна кожному індивіду та існує поруч із свідомістю (є однією з частин „психічного” в людині – несвідомої психіки). За сучасними тлумаченнями, „несвідоме” – певний рівень психічного відображення дійсності, який характеризується мимовільністю виникнення і протікання, відсутністю свідомого контролю й регулювання. Свідоме і несвідоме в людині утворює певну діалектичну єдність. Сублімація (від лат. sublimation – „піднесення”). В психоаналізі Фрейда – процес перетворення і переключення енергії афективних потягів на цілі соціальної діяльності та культурної творчості. Сублімація в цьому плані протилежна „витисненню”. Асцієнтизм можна зрозуміти як те, що протиставляється сцієнтизму. Сцієнтизм (від лат. scientia – „знання, наука”) – абсолютизація науки (наукових методів і цінностей) у філософії, соціології і суспільній свідомості взагалі. Знецінює гуманістичні (релігійні, етичні, естетичні та ін.) цінності й розглядає людину як біоробота. Поняття близьке за змістом до поняття “натуралізм”. Феномен (від грец. phainomenon – те, що з'являється) – в буденній мові –унікальне явище; у філософії – чуттєві дані, взяті безпосередньо, як самі по собі. Наприклад, для художника яскравий захід сонця є феномен, і він сприймає його як самоданість. Для вченого – це явище, за яким приховується певна закономірність, сутність. ІІІ. Логічні вправи. Завдання 1. „Слабкі і невдахи повинні загинути – перша заповідь людинолюбства. І потрібно ще допомагати їм у цьому” (Ф. Ніцше). До якої течії слід віднести автора цих суджень? Що намагається обґрунтувати Ніцше? Чи ви згодні з його точкою зору?”. Завдання 2. „Світ ловив мене, але не спіймав” (Г. Сковорода). Як ви розумієте вказаний вислів, який основоположний принцип мислення він ілюструє? Завдання 3. „Замість умоглядної філософії, яка викладається у школах, можна створити практичну, за допомогою якої, знаючи силу і дію вогню, води, повітря, зірок і всіх інших оточуючих нас тіл... ми могли б стати мовби господарями і володарями природи (Р. Декарт). Прокоментуйте цей вислів. На який саме принципах пропонує вчений підпорядкувати філософію практиці? Чи не переоцінює він при цьому ролі розуму? Завдання 4. „Що розумне – те дійсне, і що дійсне – те розумне” (Гегель). У чому полягає реальний сенс такого вислову? Чому ця думка знаходила як прихильників, так і опонентів? У чому полягає її небезпечність для суспільного буття? ...

Особливості творчості Генріха Гейне

Вступ 3 РОЗДІЛ 1. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ПОЕТА ЯК ФАКТОР ФОРМУВАННЯ ЙОГО СВІТОГЛЯДНИХ ТА ХУДОЖНІХ ОБРАЗІВ. 6 РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПОЕТИКИ, КОМПОЗИЦІЇ, ЖАНРУ ТВОРІВ ГЕЙНЕ 19 2.1. Початок творчого шляху. "Книга пісень". 19 2.2. Публіцистика і поезія 30 – 40-х років. 30 2.3. Поема „Атта Троль”. 44 2.4. Творчість передберезневого періоду. 47 Поема "Німеччина. Зимова казка". 47 2.5. Останній період творчості. "Романсеро". 52 Висновки 59 Література 62 Вступ Актуальність теми дослідження. Твори Генріха Гейне цілком обумовлені тією соціально-політичною і культурною ситуацією, яка склалася у Західній Європі в першій половині ХІХ ст. Більшість його робіт пов’язані з своєрідним, поетичним відображенням думок і почуттів сучасників поета. Однак, мало хто з сучасних дослідників просліджує аналогію суспільної атмосфери того часу з нашими моральними установами і новими духовними цінностями та нормами, що народжуються на наших очах. Початок ХІХ століття – це період бурхливого розвитку капіталізму, подібно до того, як ринкові відносини капіталу постають та зміцнюються сьогодні на Україні. Гейне, сучасник ХІХ ст., з гіркотою відмічав, що дух наживи, дух грошей проник в усі сфери суспільного життя, в мораль, у взаємовідносини між людьми. На його погляд, взаємини, що будуються на принципах торгашества, псують людину, знищують в ній шляхетні основи, прагнення до романтизму, мріяння, руйнують ідеали чесної і порядної людини. Сучасна Україна повторює цей шлях європейських країн у своєрідному, „постмодерновому”, „постіндустріальному” варіанті. З висоти моральних ідеалів комунізму радянських часів, наше суспільство „скотилося” до „дикого капіталізму” і, можна сказати, розпочало „з нуля” своє нове становлення, на яке Захід перед тим затратив майже двісті років. Дух наживи, капіталу заполонив собою всі суспільні відношення, не пощадив навіть родинні почуття та сімейні цінності. Все, що можна продати, сьогодні продається: краса, розум, любов, талант, вірність. В погоні за збагаченням люди іноді забувають прості норми моралі і навіть християнські заповіді. Обман людей став звичним явищем не тільки в бізнесі, а й в політиці, медицині, державному управлінні, засобах масової інформації, соціальній сфері. Гейне був свідком розвитку подібних процесів в Німеччині і Франції ХІХ століття. Він спостерігав за змінами, що відбувалися під впливом грошей, і йому здавалося, що людство йде до загибелі. Він не вірив, що капіталізм здатен змінити людину на краще. Його твори, а багато з них є публіцистичними, складають своєрідну інтерпретацію суспільно-політичних подій того часу, відображають кризові явища духовної сфери. Дослідження його праць здатне надати можливість уявити почуття людини, що опинилася в подібній ситуації, як і у нас, показати її моральні і духовні шукання, особистісні переживання. Творчість Гейне підказує, що історія схиляється до повторення, хоч і на вищому рівні, а осмислення минулих історико-культурних процесів та їх порівняння з сучасними аналогами може надати значний матеріал для роздумів щодо подальшого вдосконалення та покращення суспільства та його цінностей. Сьогодні Гейне, на жаль, відноситься до розряду „позабутих” поетів. Грандіозна популярність, якою він користувався за свого життя, поступово зникла та перейшла до забуття. Вважається, що він не привніс значних новаторських елементів в розвиток поезії та публіцистики, а його відданість певним стилям в мистецтві відповідало, більшою мірою, нахилам та моді того часу. Однак, майстерність, з якою він складав свої твори, здобула йому всезагальне визнання в широких літературних колах Німеччини і Франції та інших європейських країн. Проблеми моралі, високої громадянської позиції, чистої любові, що піднімав Гейне, актуальні і в наші часи та вимагають глибоко вивчення творчого здобутку поета. Протягом тривалого часу його творчість не досліджувалася і не вивчалася в нашій країні. Певну увагу на нього звертали в період колишнього СРСР через те, що деякі його роботи були проникнути революційним духом: критикою капіталізму та закликом до зміни суспільних порядків. Головними дослідниками творчості Гейне були радянські літературознавці -„германісти”: О.Ф. Кніпович, О.І. Дейч, А.С. Дмітрієва, С.П. Гіждеу, Г.В. Стаднікова, Ф.П. Шіллер, Я.І. Гордон. Проте й радянські критики його недолюблювали за те, що все ж такі більшість його робіт грала на користь колишніх вищих аристократичних кіл Німеччини, яким він як раз і приписував шляхетність, порядність, відданість старим „гуманістичним” ідеалам. За часів незалежності України Гейне не присвячено жодної дисертації на здобуття наукового ступеню. Малочисельні публікації в мистецтвознавчої літературі більш висвітлюють загальний біографічний та творчий шлях поета, ніж конкретний літературознавчий аналіз його творів, що відноситься до поетики, композиції, стильових та жанрових особливостей. Тому метою даної роботи є вивчення особливості творчості Г. Гейне, поглиблення знань щодо тих художніх прийомів поета, застосування яких принесло йому заслужену славу видатного митця в період найбільшого визнання. Об’єктом дослідження виступає лірика Генріха Гейне на всіх етапах його творчості. Предметом дослідження – особливості поетики, композиції, жанру віршів, поем. На досягнення мети дослідження спрямовані наступні завдання: – прослідкувати вплив особливостей життєвого та творчого шляху поета на формування жанрових та стильових характеристик його віршів; – проаналізувати етапи розвитку лірики Гейне: її стадій та етапних досягнень, шляхи становлення та прийоми художньої майстерності поета; – визначити особливості традиційних та новаторських рис лірики Г.Гейне, дослідити тематику, проблематику та поетику його віршів на різних етапах творчості. Методологічна основа дослідження. У роботі використовувався генетичний, конкретно-історичний методи, а також герменевтика як методика цілісного осмислення тексту. Широко застосувався метод аналізу літературознавчої, історичної, філософської, публіцистичної літератури. Вирішення зазначених у роботі завдань став можливим лише при застосуванні сучасних досягнень літературознавства та елементів методології інших гуманітарних наук. Висновки Можна сказати; що Генріх Гейне є не тільки найзначнішою, а чи й не найхарактернішою постаттю пізнього німецького романтизму. Еволюція його творчості виразно відбиває істотні закономірності й тенденції розвитку німецької літератури 20 – 40-х років, коли в ній відбувалися бурхливі й складні процеси. В літературу він прийшов на межі 20-х, коли ще були живими й дієвими традиції раннього романтизму, і його поетична творчість, в основному, розвивалася в річищі, прокладеному фольклорно-народною течією. Різкий поворот наступає в 30-ті роки, коли зростає громадсько-політична активність поета, він все більше проймається радикальними настроями і на початку 40-х проголошує себе "барабанщиком революції". В його творчості цього періоду публіцистика тіснить поезію, і річ тут не лише в тому, що він пише переважно публіцистичну прозу, – його поезія теж значною мірою стає публіцистичною. В останній період життя й творчості – період "матрацної могили" – Гейне повертається до ліричної поезії, яка набуває нового змісту та звучання. Водночас слід сказати, що творчість Гейне, особливо 30 – 40-х років, не вкладається в рамки романтизму, навіть найширше трактованого. Це був період в історії німецької літератури, коли романтизм у формах, усталених в попередні періоди, Переживав кризу, коли письменники активно шукали нові шляхи й форми творчості. Це далеко не завжди означало розрив з романтизмом, його світоглядними засадами й естетикою, – пошуки продовжувалися, і в їх параметрах, зокрема в німецькій літературі, теж наступає час взаємодії романтизму з утопічним соціалізмом. Паралельно спостерігається розвиток реалістичних тенденцій, зокрема у письменників групи "Молода Німеччина", Г. Бюхнера тощо. На цей же період припадає розквіт бідермаєру в німецькій літературі й мистецтві, і всі ці різнорідні елементи й інтенції нерідко примхливо перепліталися у творчості багатьох тогочасних німецьких митців, в тому числі й Гейне. У його творчості продовжують жити філософські, політичні і естетичні ідеї революційної епохи, епохи Просвітництва, епохи німецької класики, прагнення подолати застарілі відносини, мрія про царство розуму і людське щастя, думка про здібність людини до вдосконалення. Але у міру того, як ідеальне царство гармонії перетворювалося на дисгармонійну реальність буржуазного миру, ці ідеї вже не сприяли ні розумінню, ні освоєнню дійсності, і у Гейне ще на ранньому етапі можна спостерігати відхід від просвітницьких ідеалів і зростання ролі суб'єктивного відчуття, індивідуального самоствердження у ворожому відсталому світі, що було характерне і для німецького романтизму. Пристрасні пошуки такого світопорядку, при якому соціальна справедливість поєднувалася б з необмеженими можливостями розвитку особистості. Світова слава Гейне визначається, перш за все, лірикою, і навіть не всією лірикою, а лише любовними віршами, написаними головним чином до 1830 року. Вони зібрані в першій великій збірці його віршів, в "Книзі пісень", в циклі "Нова весна", включеному потім в збірку "Нова поезія". Цикли "Книги пісень" відображають поетичний розвиток Гейне. Але, читаючи ці вірші, підмічаєш, що впродовж більше десяти років любовна тема займала в них, безперечно, перше місце. Судячи з цих віршів, між вісімнадцятим і двадцять восьмим роком життя всі бажання поета, все його щастя – все значення життя полягало в тому, чи відповість взаємністю обожнювана ним жінка. Він мріє у віршах про гармонію ідеальної любові – і показує кожного разу, наскільки руйнівним та примарним може бути це почуття. Із самого початку в ліриці Гейне є відчуття нерозв'язних суперечностей, які і визначають відношення поета до навколишнього світу, а тим самим і його особа. Саме сильному і яскравому виразу цього відчуття лірика Гейне зобов'язана в значній мірі своєю популярністю. Твори Гейне різні за своєю тематикою, стильовою спрямованістю, композицією. Особливо це відчутно за його періодами творчості. Якщо початок творчого шляху поета позначений романтичними мотивами, звернення до духовних джерел німецького народу, то в більш пізніх періодах знаходить своє відображення публіцистичний напрям, політична лірика. Пізній Гейне – це роздуми про долю народу, держави, звернення до власного світовідчування, власного життєвого досвіду. Своєрідністю збірок Гейне є наявність в них різних за стилем, композицією творів. Він може включати в основний зміст поеми уривки з народної пісні, балади, романсу. Великі поетичні форми перемежаються в нього з малими. Багато критиків звертали увагу на те, що він не завжди додержувався рими або застосовував її невірно. Однак, не зважаючи на це, саме ідея будь-якого твору Гейне, його пафос, емоційний фон, нівелює ці „недоліки”, змушує сприймати вірші як ідеальні форми. Сьогодні, безперечно, можна сказати, що саме своїми високими почуттями, глибоким розумінням найтендітніших духовних рухів особистості, талановитим їх відображенням за допомогою віршованих форм, Гейне вславився у світовій літературі, зайняв в неї гідне місце. ...

обгрунтуйте актуальність творчості Т Шевченка періоду Трьох літ в 21 ст

ВСТУП 3 РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ АВТОРСЬКОГО СТИЛЮ Т.Г. ШЕВЧЕНКА 6 1. Життєвий шлях великого кобзаря 6 1.2. Особливості поетичного стилю Т.Г. Шевченка та їх видозміна відповідно до трьох етапів творчості 8 1.2.1. Особливості першого етапу творчості Т.Г. Шевченка 9 1.2.2. Провідні мотиви та образи періоду «трьох літ» 11 1.2.3. Специфіка третього періоду творчості митця 13 РОЗДІЛ ІІ. ПОЕТИЧНА ТВОРЧІСТЬ Т.Г. ШЕВЧЕНКА ПЕРІОДУ ТРЬОХ ЛІТ 2.1. Жанрова специфіка творчості періоду трьох літ. Головні теми та образи творів 17 2.2. Літературознавчий аналіз творчості Т.Г.Шевченка 1843-45 рр. 22 2.3. Роль творчості періоду трьох літ Т.Г. Шевченка у становленні української культури та її актуальність у ХХІ ст. 26 ВИСНОВКИ 35 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 38 ВСТУП Тарас Шевченко став співцем свободи Українського народу. Усе життя він присвятив реалізації своєї найбільшої мрії - пробудити волелюбний дух українців, щоб побачити рідну землю вільною. За час, що минув, український народ переживав періоди, коли свобода та незалежність ставали майже реальністю, і такі, коли ця споконвічна мрія здавалася нездійсненною. Було немало трагічних сторінок, але було і те, що дозволило сформуватися сучасній українській нації, здатній відстоювати оспівані Т.Шевченком ідеали. З 1991 року ми ведемо відлік існування нової Незалежної України. Але, мабуть, лише у минулому році світ ледь не вперше зрозумів Україну та українців насправді. Це багатомільйонна держава, яка поділяє зрозумілі нам усім загальноєвропейські ідеали та цінності, прагнення до свободи і демократії. Останні події в Україні відкрили нові перспективи для нашої країни і для розвитку її відносин з оточуючим світом. Сьогодні ми з повним правом можемо говорити, що українці реалізували мрію великого українського поета Т.Шевченка і створили не тільки незалежну, але і вільну Україну. Вільну від страху, невпевненості у своїх силах і своєму майбутньому. Вільну, бо здатну відстоювати своє право обирати власну долю і захищати свій вибір. Тарас Шевченко – центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, які до нього в українській літературі ще не порушувалися або порушувалися надто несміливо й обмежено. Шевченко став новатором у пошуках нових художніх форм та засобів, у виробленні та утвердженні нового художнього мислення. Своєю творчістю Т.Шевченко завершив процес формування української літературної мови, здійснивши її синтез із живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова. Актуальність теми дослідження. Сучасна духовна ситуація в Україні і в світі характеризується глибинними зрушеннями, які мають прояв на різних рівнях суспільного буття і свідомості. Одну з ключових ролей у цих змінах відіграє відродження національної культури, у тому числі її науково-теоретичний аналіз і філософська рефлексія. Головною метою філософського українознавства є дослідження сутнісних підвалин української культури, її специфіки та місця серед інших національних культур, а одним з його головних предметів стає творчість українських митців, у якій набули конкретного виразу й чіткої кристалізації специфічні риси національного світобачення. В українській культурі серед великого кола митців, які найбільш яскраво й органічно виразили національний образ світу, головне місце належить Тарасові Шевченку, особливо його поетичній творчості, що набула функції своєрідної “Євангелії українців” – тобто метатексту, у якому засобами художньої символіки опредметнено основні смисли, цінності, цілі й завдання життя українського народу в його минулому, сучасному й майбутньому. Цей метатекст є не тільки скарбницею колективної пам’яті, але й набуває програмового характеру: він визначає й визначатиме сам спосіб бачення колективною національною свідомістю тих чи інших явищ історичного, соціально-політичного, культурного й морального буття української нації. Поетична творчість Т.Шевченка не просто несе в собі потенціал певних смислів, цінностей, цілей тощо, але й транслює специфічний спосіб світобачення й відповідний національний образ світу, що складає їхнє підґрунтя. Саме специфічність національного образу світу є головною передумовою спадкоємності в національній культурі, можливості сприйняття й відновлення традиції, а тим самим і одну з головних передумов національної ідентичності і життєвих сил народу. З іншого боку, національний образ світу акумулює у собі досвід змін і модернізацій у культурі народу, зокрема, тих, що постали внаслідок творчих зусиль його видатних митців. Найбільш репрезентативний прояв національного образу світу відбувається в типових художньо-поетичних образах, створених митцями-класиками, адже смисл художньої творчості саме в тому і полягає, щоб якнайяскравіше і якнайглибше виявити своєрідність і глибину народного життя, що у повсякденні може залишатися прихованою і непомітною. Об’єктом дослідження є життєвий і творчий шлях Т.Г. Шевченка. Предмет аналізу – поетична творчість Т.Г. Шевченка періоду трьох літ. Мета роботи полягає у виявленні та характеристиці особливостей поетичної творчості Т.Г. Шевченка періоду трьох літ та визначення її актуальності і ХХІ ст. Досягнення поставленої мети вимагає вирішення конкретних завдань: 1) описати життєвий шлях великого кобзаря та виявити його вплив на творчість видатного поета; 2) ідентифікувати особливості поетичного стилю Т.Г. Шевченка та їх видозміну відповідно до трьох етапів його творчості; 3) охарактеризувати жанрову специфіку творчості періоду трьох літ; 4) проаналізувати теми та образи творів періоду трьох літ; 5) провести літературознавчий аналіз творчості Т.Г. Шевченка 1843-45 рр; 6) дослідити роль творчості періоду трьох літ Т.Г. Шевченка у становленні української культури та визначити її актуальність у ХХІ ст. Структура виконаного дослідження обумовлена його метою та завданнями і складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків та списку використаної літератури. ВИСНОВКИ У духовній історії України Шевченко посів і досі беззастережно посідає виняткове місце. Значення його творчої спадщини для української культури важко переоцінити. Його «Кобзар» започаткував новий етап у розвитку української літератури і мови, а його живописна і граверська творчість стала визначним явищем не тільки українського, а й світового мистецтва. Поезія Шевченка, при всьому зв'язку з усною народною творчістю, попередньою українською та європейською літературами, була явищем наскрізь оригінальним і новаторським. Літературознавець О. Білецький, редактор академічних видань творів Шевченка, справедливо підкреслив у нього особливий тип художнього пізнання, не повторений ніким і не повторюючий нікого у всій історії світової літератури. Творчість великого поета внесла в українську літературу незнане багатство тем, жанрів і формальних особливостей. Вивівши українську літературу на шляхи, якими йшов розвиток великих європейських літератур, Шевченко надав їй загальноєвропейського, а разом з тим і світового значення. Поєднавши у своїх поетичних творах живу розмовну мову з словесно-виразовими засобами книжної мови, Шевченко підніс українську літературну мову на новий, якісно вищий ступінь. У поетичних творах Шевченкова українська мова набула незвичайного багатства барв та відтінків, а також можливостей передачі не тільки найтонших настроїв, почуттів і думок, а й глибоких філософських та політично-суспільних узагальнень. Широко користуючись лексикою різних галузей науки й мистецтва, Шевченко заклав основи термінологізації української лексики, підносячи цим самим українську літературну мову до рівня найрозвиненіших мов світу. Провідним мотивом творчості Шевченка, що пронизує також весь його життєвий шлях, була самовіддана любов до України і нерозривно пов'язана з нею ненависть до всіх її гнобителів. Його революційний заклик «… вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте» був зовсім новим словом не лише в українській літературі. У розвитку національної і соціальної самосвідомості українського народу творчість Шевченка відіграла величезну роль. По-новому звучать мотиви революційної боротьби у творах Шевченка періоду «Трьох літ» (1843-1845). Провівши 8 місяців в Україні, Шевченко зрозумів своє історичне завдання і свій обов'язок перед батьківщиною як прямий шлях безкомпромісної революційної боротьби. Перехід Шевченка до нового періоду літературної діяльності позначився в поемах «Розрита могила» (1843), «Чигрине, Чигрине» (1844) і «Сон» (1844). Поет написав ці твори під безпосереднім враженням від тогочасної дійсності в Україні. У сатиричному творі «Сон» («У всякого своя доля») автор з їдким сарказмом змалював свавілля та жорстокість російського царату і закликав до знищення цієї деспотичної системи. Поема «Сон» уважається одним з найвизначніших взірців світової сатири. Вона має чимало спільних типологічних рис з поемами «Дзяди» А. Міцкевича, «Німеччина. Зимова казка» Г. Гайне та частиною «Божественної комедії» Данте «Пекло». Сатиричні ознаки також помітні в політичних поемах Шевченка «Великий льох», «Кавказ», «І мертвим, і живим…» та вірші «Холодний Яр» (усі 1845). У поемі-містерії «Великий льох», що складається з трьох частин («Три душі», «Три ворони», «Три лірники») й епілогу («Стоїть в селі Суботові»), Шевченко втілив свої роздуми про історичну долю України в алегоричних образах, що зазнали в літературознавстві особливо тенденційної інтерпретації (Шевченкова наскрізь негативна оцінка Переяславської угоди різко суперечить так званим «Тезам про 300-річчя возз'єднання України з Росією»). У творі «Кавказ», що поєднує жанрові ознаки лірично-сатиричної поеми, політичної медитації та героїчної оди, Шевченко із сарказмом виступив проти гнобительської політики царської Росії і закликав пригноблені народи до революційної боротьби. Ця поема Шевченка мала значний вплив на розвиток самосвідомості не тільки в Україні. Шевченкове послання «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…» – вдумливий поетичний аналіз тогочасного суспільно-політичного і національно-культурного життя в Україні, що мала служити дороговказом на шляху національного, соціального і культурного відродження українського народу. У поезії «Холодний Яр» Шевченко відкинув негативний погляд історика А. Скальковського на гайдамацький рух і, назвавши Миколу І «лютим Нероном», гостро картав ту частину українського панства, що покірно плазувала перед російським царатом. У грудні 1845 Шевченко написав цикл віршів під назвою «Давидові псалми» – перша його спроба переспіву й осучаснення біблійних текстів. Уміло зашифрованою формою псалмів поет засуджував тогочасний лад, надаючи старозавітним текстам зрозумілу для читача політичну спрямованість. У вірші «Три літа», що дав назву альбомній збірці автографів поета, Шевченко змальовує процес свого «прозрівання» і говорить про зміни, які сталися за цей час у його світогляді й творчості. Характерним для нового періоду творчості Шевченка є також вірш «Минають дні, минають ночі». У ньому поет пристрасно засуджує суспільну бездіяльність і пасивність та закликає до дії й боротьби. Цикл «Три літа» завершується «Заповітом», одним з найдосконаліших зразків світової політичної лірики. Серед творів періоду «Трьох літ» на історичні теми особливе місце посідає поема «Іван Гус» («Єретик»), написана восени 1845 з поетичною присвятою П. Шафарикові. Поєднуючи історичний сюжет (засудження і спалення чеського реформатора Гуса в Констанці 1415 року) з дійсністю свого часу, Шевченко створив поему, яка була сприйнята читачами як алюзія на адресу російського царату. В історично-побутовій поемі «Сліпий» («Невольник») Шевченко гнівно осудив Катерину ІІ за зруйнування Запорізької Січі та закріпачення українського селянства. До збірки «Три літа» включено також соціально-побутові поеми «Сова» (1844) і «Наймичка» (1845). У поемі «Сова» змальовано трагічну долю матері-вдови, у якої забрали в солдати єдиного сина. До зображення нового аспекту морально-психологічної драми матері-покритки звернувся Шевченко в поемі «Наймичка». Ця тема хвилювала поета протягом усієї творчої діяльності. До неї він звертався в ранній поемі «Катерина», а згодом – у поемах «Відьма» (1847), «Марина» (1848) та інших. Тему трагічної долі покритки Шевченко розробляв також у відмінних одна від одної баладах «Лілея» та «Русалка» (обидві 1846). ...

Результаты поиска 31 - 49 из 49
< Назад