Тема: Реферирование: учение Аристотеля в трактате «Политика».

Реферирование: учение Аристотеля в трактате «Политика».

Вступ 3
1. КРИТИКА АРИСТОТЕЛЕМ ПРОЕКТІВ РОЗБУДОВИ ДАВНЬОГРЕЦЬКИХ МІСТ-ПОЛІСІВ 4
2. АРИСТОТЕЛЬ ПРО "НАЙКРАЩИЙ СУСПІЛЬНИЙ ЛАД" 8
Висновки 15
Список використаної літератури 16


Вступ
Однією з характерних рис наукової діяльності Аристотеля є її багатогранність. Своїми працями Аристотель збагатив майже всі існуючі в його час галузі науки. Держава і суспільство не залишилися поза увагою філософа. Головне місце серед його творів, які присвячені вивченню держави і суспільства, безперечно, займає "Політика". Матеріал його трактату базується на узагальненні досвіду політичного життя давньогрецьких полісів – міст-держав – своєрідних соціально-політичних і економічних утворень в історії грецької держави.
Особливість епохи, в яку жив Аристотель, полягала в тому, що значна політична нестабільність приводила до суттєвих соціальних зрушень та катаклізмів: постійно йшли війни між різними містами, відбувалась грецька колонізація інших земель. В результаті виникали нові поліси, населення яких раз за разом повставало перед питанням облаштування найбільш досконалого та розумного внутрішнього життя. Без перебільшення можна сказати, що скільки було полісів, стільки було варіантів соціально-економічного та політичного устрою. Аристотель в своїй праці "Політика" (вісім книг) аналізує та узагальнює досвід державного будівництва в давньогрецькій ойкумені, пропонує свої варіанти облаштування "ідеального суспільства".
Висновки
Теоретична побудова ідеального поліса – кінцева задача, яку ставить перед собою Аристотель в "Політиці". У своїй роботі він намагався "заснувати" свій поліс, базуючись на величезному досвіді грецького державотворення IV ст. до н.е., зовнішніми і внутрішніми умовами політики. Міркування Аристотеля про поліс зосереджуються навколо ідеї про те, що поліс є вищою формою людського об'єднання, яка найліпше сприяє досягненню щасливого життя, тобто життя, згідного з чеснотою.
Держава, за Аристотелем, продукт природного розвитку. У цьому відношенні воно подібно таким природно виниклим первинним соціальним утворенням як сім'я і селище. Людина за природою своєї істота політична і в державі (політичному спілкуванні) завершується генезис цієї політичної природи людини.
Аристотель розрізняє правильні форми правління (монархія – царська влада, аристократія, політія) і неправильні – тиранія, олігархія і демократія. Але найкращою формою правління виступає політія – правління більшості в інтересах загальної користі. На чолі всього Аристотель ставить закон. Посилаючись на природу, нерівномірно, на його думку, розподілених між людьми розумових здібностей, Аристотель захищає одну із засад античного суспільства – рабство. Він також виступає захисником іншої засади античного суспільства – приватної власності, обгрунтовуючи це тим, що потреба у власності нібито також властива людині за природою.