Тема: Критика Е. Гусерлем психологізму і натуралізму як хиб теорії пізнання

Критика Е. Гусерлем психологізму і натуралізму як хиб теорії пізнання

ВСТУП 3
Розділ 1. КРИТИКА ГУСЕРЛЕМ ПСИХОЛОГІЗМУ 5
1.1. Становлення антипсихологізму Гусерля 5
1.2. Критика Гусерлем натуралізму. 9
Розділ 2. КРИТИКА ГУСЕРЛЕМ ФУНДАМЕНТАЛІЗМУ……………………19
Список використаної літератури 26


ВСТУП
Людське суспільство увесь час знаходиться у стані розвитку та постійних змін. Активність та розвиток науки призводить до частих змін у поглядах науковців. Теорія, що ще вчора була загально визнаною та здавалась доведеною, сьогодні піддається різкій критиці.
Відгуком на постійні метаморфози суспільства є поява нових напрямків та тенденцій у філософській думці. У сучасній філософії можна констатувати відмову від єдино правильних, раціонально-теоретичних тверджень, філософія обирає шлях сумніву і скоріше запитує аніж стверджує.
Одною з характерних прикмет філософських пошуків в історії європейської думки завжди було бажання з’ясувати остаточні підстави людського знання, які стали б неспростовною і безсумнівною підвалиною людської думки.
Визнати неможливість виконання цього завдання означало б погодитись з поразкою самої раціональності, з нездатність розуму до самостійності і змиритися із залежність від впливу ірраціональних чинників на людське життя.
Проблемою знання починають займатися уже в античній філософії, а от виокремлення проблеми знання як однієї з центральних у філософії відбувається у сімнадцятому сторіччі. Поступово складається класичний тип теорії пізнання, в рамках якої можна виділити такі особливості як критицизм, фундаменталізм та нормативізм, психологізм та антипсихологізм.
Едмунд Гусерль у своїх працях виявив величезну зацікавленість питанням встановлення джерел людської раціональності. У своїх працях Гусерль виступав з різкою критикою психологізму та у пізній період з критикою фундаменталізму.
Ця критика мала вплив не тільки на філософське знання, але й на психологію та соціальне знання, в межах якого виник так званий поліфундаменталізм. Практично, усі мислителі, що працювали в області епістемології так чи інакше переосмислювали теоретичні надбання засновника феноменології. В сучасній Україні значний внесок в дослідження спадщини Гуссерля зробили науковці А.Ф. Бегіашвілі, І.В. Бичко, П.П. Гайденко, С.О. Кошарний, В.А. Лекторський, Н.В. Мотрошилова, І.В. Огородник, Н.П Поліщук, Є.М. Причепій та ін. Питанням дослідження філософії Гуссерля в контексті розвитку аналітичної філософії присвятив свою диссертацію О.А. Зубчик (2005).
Отже критичні ідеї Гусерля мали плідне продовження та є актуальними у наш час.
Мета даної роботи полягає у дослідження критичного відношення Гусерля до психологізму та фундаменталізму у теорії пізнання.
Об’єктом дослідження виступають праці Едмунда Гусерля.
Предмет дослідження – специфіка гусерлівської критики хиб теорії пізнання.
На досягнення мети дослідження спрямовані наступні завдання:
1. Проаналізувати становлення антипсихологізму у працях Е. Гусерля.
2. Проаналізувати відношення Гусерля до натуралізму та історицизму.
3. Узагальнити сутність гусерлівського антипсихологізму
4. Узагальнити сутність гусерлівського антифундаменталізму.
Робота структурно складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.
Висновок
В полеміці з історицизмом та світоспоглядальною філософєю, в критиці фундаменталізму та психологізму Гуссерль відстоює ідею загальнозначущості або іншим словом науковості філософії. В релятивістських концепціях епістепології Гуссерль бачить серйозну загрозу можливості дійсно наукової філософії, до створення якої прагнув філософ.
На основі критики Гуссерль будує філософію, яка не спирається на помочі психології чи історії, але в той же час сама їх обґрунтовує. Цю наукову філософію, ідею якої Гуссерль висловлює в «Філософії як строгій науці», філософ називає феноменологію. І з впевненістю стверджує, що за допомогою методів цієї філософії, використовуючи філософську інтуїцію та феноменологічне осягнення сутності у філософії є можливість відкрити величезний обсяг роботи та отримати науку, яка здатна здобувати найточніші та важливі для розвитку подальшої філософії знання. Феноменологія розчищає шлях пізнання до сутності явищ, Критикуючі хиби теорії пізнання Гуссерль стверджує обов’язковість вивільнення свідомості з під влади традицій та авторитетів. Необхідно пам’ятати, що весь спосіб мислення може бути оснований на хибних засновках, на яких може бути створені витончені спекулятивні побудови, що видаються за «строгу науку». Тому таким важливим є відмова від привнесених досліджень та відмова приймати на віру будь-які положення та принципова вимога здійснення рефлексії над засновками.
Ідеї висунуті Гуссерлем буди розвинені та вплинули на екзистенціалізм, логістику, онтологію, психолгію та соціальне пізнання.