Тема: Екзистенційна філософія про свободу людини

Екзистенційна філософія про свободу людини

Вступ 3
1. Свобода – вибір власного буття. Поняття свободи в розумінні Ж.-П.Сартра 4
2. Свобода як важкий тягар буття в працях М.Хайдеггера. 8
3. Людина – це одкровення, свобода і творчість. Погляд М.Бедяєва. 13
Висновки 16
Література 17



Вступ
Поняття „свобода” завжди цікавило філософів. В усі часи спостерігалася спроба осягнути свободу як внутрішню властивість людини, як щось таке, що дано їй від Бога. В такому аспекті розглядали свободу античні мислителі, схоласти Середньовіччя, філософи Нового часу. Дещо по-іншому підійшли до визначення сутності свободи екзистенціалісти, період діяльності яких припадає на першу половину ХХ століття. Ці роки були кризою тогочасного суспільства, ламанням попередніх стереотипів, цінностей, періодом світових війн, тоталітарних режимів, коли люди втрачали смисл власного існування і прагнули можливості вирішення даної ситуації. Відповіддю на такий стан цивілізації був екзистенціалізм, або філософія існування, яка на перший план свого вчення поставила проблему людини, а саме її існування, існування людини в умовах страху, втрати себе, тобто в межах пограничної ситуації.
Екзистенціалісти піднімали багато інших питань, крім свободи людини, однак в їх творчості ця проблема займала не останнє місце. Найбільш плідно в даному напряму працювали М.О.Бердяєв, Ж.-П.Сартр, М.Хайдеггер, концептуальні погляди яких й будуть висвітлені в даній роботі.
Висновки
Екзистенціалісти розглядають свободу як щось таке, чого людина не може осягнути за звичайних обставин, а тільки в окремих випадках (спостереження смерті, стресі, важкій хворобі), які наповнені екзистенцією, вона відкривається людській істоті. Свобода завжди має місце в житті будь-якого індивіда. Вона, за екзистенційними уявленнями, є даність, властивість буття. Вади людського мислення не дозволяють оцінити її, осягнути сутність, але особа завжди відчуває на собі її „тягар”. Екзистенціалісти вважають, що людина частіше прагне до несвободи, ніж до свободи. Це особливість людського існування в суспільстві. Індивід неохоче приймає рішення, особливо в відповідальний момент, бо в цьому також проявляється його свобода, від якої він намагається втекти.
Людина в екзистенціалізмі є те, що вона з себе робить, отже, передусім – проект, який переживається суб'єктивно. Вона не сама себе створила, і все-таки свободна, тому що, одного разу закинута у світ, відповідає за все, що чинить.
Живучи власним життям, людина сама творить свою подобу, вибирає себе, а вибираючи – творить всезагальне, вселюдське. Прагнучи свободи, вона пересвідчується, що її свобода цілковито залежить від свободи інших людей і що свобода інших залежить від її свободи. Людина існує у світі, спілкується з ним, отже, перебуває постійно "поза собою", виходить за власні межі. Виходячи за власні межі й "уловлюючи" у зв'язку з таким подоланням самої себе певні об'єкти, людина перебуває повсякчас у серцевині, в центрі цього виходу за власні межі.