Тема: ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЖІНОК-ПОЛІТИКІВ

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЖІНОК-ПОЛІТИКІВ

Вступ 3
Розділ І. ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЖІНКИ-КЕРІВНИКА 5
1.1. Лідерські якості жінок-політиків 5
1.2. Стиль керівництва як основа управлінської діяльності жінки-політика 11
Висновки до 1-го розділу 17
Розділ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ ГЕНДЕРНИХ ВІДМІННОСТЕЙ СТИЛІВ УПРАВЛІННЯ В ПОЛІТИЦІ 18
2.1. Визначення теоретико-методологічних основ дослідження 18
2.2. Отримання емпіричних даних, їх аналіз та інтерпретація 20
Висновки до 2-го розділу 24
Загальні висновки 26
Література 28
Додатки 30



Вступ
Актуальність дослідження. Розбудова демократичної системи в Україні невід’ємна від активної участі жінок у формуванні якісно нових та модернізації традиційних державних механізмів і структур. У сучасних умовах вже аксіоматичне сприймається процес емансипації жінки, як неодмінний фактор становлення й реалізації її особистості. Без врахування вимоги рівноправної з чоловіками участі в політиці неможливе сьогодні розв’язання усього комплексу проблем відстоювання й забезпечення прав людини в загальногромадянському плані. В умовах становлення незалежної української держави відбуваються зміни у науковому світосприйнятті, в тому числі й стосовно дослідження ролі й діяльності жінок у сучасному політичному житті.
Правомірно констатувати наявність традиції дослідження жіночої емансипації та політичного статусу жінок у суспільстві в українській історичній, філософській, політичній думці минулого (Т. Шевченко, М. Максимович, Л. Боровиковський, М. Костомаров, М. Драгоманов, І. Франко, Л. Українка, О. Коцюбинський та ін.). Аналізом суспільно-політичної діяльності жінок у радянський період історії займалися, зокрема, вчені В. Галаган, Н. Захарова, А. Посадська, М. Ромашевська, Є. Селезньова та ін.
З часу проголошення державної незалежності України проблеми участі жінок у політиці, жіночого політичного лідерства в Україні стали темою чисельних наукових дискусій, конференцій, семінарів, окремих соціологічних досліджень. Розробкою цієї проблематики займались, зокрема, політологи Л. Кормич, Л. Лисенко, Г. Саєнко, Г. Ткаченко; соціологи І. Жеребкіна, О. Іващенко, М. Линовицька, Л. Морозко, Е. Плісовська; історики О. Козуля, О. Лабур, Л. Петришина, М. Смоляр.
В цих дослідженнях чимала увага приділялась проблемі рівності прав чоловіків та жінок, боротьбі проти дискримінації за статевою ознакою участі в суспільно-політичному житті. Жіночі політичні об’єднання розглядалися дослідниками як інститути громадсько-політичної діяльності, як джерело політичної активності жінок, що спрямована на захист їхніх прав та реалізацію статутних завдань, на посилення ролі жінок у демократизації суспільства (Л. Кормич, Л. Стефаненко, О. Цуницька, О. Ярош та ін.).
У своїй переважній більшості всі вищевказані дослідження мали в основному політичне або соціальне забарвлення, недостатньо уваги приділялося конкретним питанням суто психологічної різниці між діяльністю в політиці жінок і чоловіків. Найбільш наближеними до виявлення гендерної різниці у політичної сфері є дослідження таких українських науковців як З. Гаркавенко ("Гендерні особливості формування суб'єктивного образу учасників політичної взаємодії у молоді", 2006 р.), Л. Пампухи ("Гендерні стереотипи в структурі рольового конфлікту жінки-керівника", 2006р.), О. Скнар ("Соціально-психологічна модель гендерної поведінки політичного лідера в уявленнях студентської молоді", 2005 р.), Л.Трофименко ("Феномен жіночого політичного лідерства в Україні", 2002 р).
При цьому мало уваги приділялося такому елементу психології управління як стиль керівництва жінки-політика, що нерозривно пов’язано з феноменом лідерства. Тому метою даного дослідження є поглиблення уявлень щодо гендерних відмінностей в сфері політики на прикладі управлінської діяльності жінок.
Об’єкт дослідження – управлінська діяльність в політичній сфері.
Предмет дослідження – стилі керівництва жінок-політиків.
На досягнення мети дослідження спрямовані наступні завдання:
– Узагальнення гендерних відмінностей в політичній діяльності українського соціуму;
– Аналіз стилів керівництва жінок-політиків та виявлення суттєвих відмінностей управлінської діяльності жінок від чоловіків;
– Проведення емпіричного дослідження стилів керівництва жінок-управлінців низової ланки виконавчої влади.
Методи, що застосовувалися в даному дослідженні: загальнонаукові – аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, аналіз наукової літератури з політичної та психологічної тематики, а також загально психологічні методи – бесіда, спостереження, тестування. В якості емпіричного інструментарію застосована методика В.П. Захарова з виявлення стилів керівництва.

Загальні висновки
Політичне жіноче лідерство і управлінська діяльність як наслідок історичної феміністичної діяльності на початку 20-х років ХХ ст. розглядається сучасними дослідниками з різних аспектів: філософських, психологічних, культурологічних, соціологічних, історичних. Особливо в даному контексті є цікавими психологічні розробки, тому що вони націлені на виявлення сутності відмінностей особистісного, гендерного характеру між керівництвом жінок і чоловіків.
У вітчизняній літературі жіноче лідерство розглядається більш як соціально-культурна доктрина, спрямована на гуманізацію суспільства. Однак, можна стверджувати, що в основу даного напрямку покладені здебільшого нагальні буденні проблеми, які вимагають свого практичного вирішення. Співставлення основних концептуальних підходів світової науки до гендерних проблем лідерства свідчить, що Україна ще не знайшла оптимальної концепції розв’язання питання жіночого лідерства у політиці, що вимагає розширення наукових досліджень у відповідних напрямках як суто теоретичного так і прикладного характеру.
Головними психологічними відмінностями між стилем управління жінок і чоловіків можна назвати явище соціально-психологічної привабливості жінок, що в значній степені сприяє утворенню іміджу успішного, справедливого та мудрого політика. Крім того, "перетворюючий" стиль керівництва, який виявлений та охарактеризований західними науковцями, свідчить про можливість інших шляхів в управлінні і політичної діяльності, ніж ті, що вважаються "чоловічими" та традиційно розглядаються в психології управління. "Перетворюючий" стиль не містить ознак "твердого" лідерства. Однак, жінка, завдяки його застосуванню, здатна не менш успішно вирішувати питання управління в політичній діяльності, згуртовувати та вести за собою людей.
Для політичної діяльності жінок-управлінців головним в їх стилі керування є не те, як воно здійснюється, а те, які приносить наслідки для загальної справи, яка атмосфера складається навколо такої діяльності. Це все слугує орієнтирами, за якими оцінюється авторитарність, лібералізм або демократичність в управлінні керівником жіночої статі. Стосовно жінки можна сказати, що в її діяльності спостерігається нівелювання відмінностей між вищевказаними стилями керівництва. Ті ознаки, що характерні для кожного такого стилю, безперечно зберігаються, але становляться несуттєвими в здійсненні нею практичної діяльності.
Проведене обстеження жінок-керівників низової ланки влади підтвердило думку стосовно того, що традиційно "чоловічі" лідерські якості не є обов’язковим атрибутом управлінської діяльності жінки. Вона не менш успішно виконує свої обов’язки за допомогою гнучкості, толерантності, виваженості в стосунках з підлеглими, турботливості. Все це в комплексі, а також підвищена емоційність жінок-керівників та їх певна соціальна привабливість, не менш ефективно впливають на підлеглих та однодумців, виконуючи лідерські функції. Люди погоджуються визнавати жінку лідером не тому, що вона дійсно лідер, а тому, що вона визначально прагне до стабілізації політичної ситуації, підвищення рівня безпеки та матеріального добробуту.